Баннер
Баннер

Профспілка


Designed by:
Reseller hosting Joomla Templates
Hosting services
История
Історична довідка про навчальний заклад

Центральне болгарське училище

1858 – 1876 рр.

Після чергової масової хвилі переселення в 1829 - 1830 рр. в селах болгарських колоністів починається будівництво церков та шкіл. Створена мережа початкових болгарських навчальних закладів висунула на перший план необхідність відкриття Центрального училища, яке б надавало середню освіту. Ця ідея знайшла свою підтримку і в російської влади. Кримська війна 1853-1856 рр. тимчасово припинила реалізацію даних планів. По закінченні війни, не дивлячись на те, що 39 болгарських сіл і м. Болград за умов Паризького договору ввійшли до складу Молдавського князівства, бессарабські болгари продовжують почату справу з відкриття училища.  
Так, у січні 1858 року, до молдавського князя Миколи Конакі Богоріді, з'явилася делегація, уповноважена підписами громади болгар-переселенців. У її складі були патріарх болгарського національно-визвольного руху Георгій Раковський, а також бессарабські посланці Панайот Греков, Георгій Мінков, Микола Парушев та інші. У проханні до князя Богоріді говорилося: «Ми, колоністи, що нижче підписалися, одностайно бажаємо заснувати в м. Болграді училище, в якому науки викладатимуться болгарською мовою». Оскільки Микола Богоріді був болгарином за походженням, приходився внуком Сафронію Врачанському та підтримував приятельські зв'язки з  Г. С. Раковським, з яким разом навчався, він прихильно поставився до прохання бессарабських болгар: «Я – болгарин! Тому зараз самий час задовольнити прохання і бажання бессарабських болгар». 26 березня 1858 р. на проханні Микола Богоріді наклав резолюцію: «Доручаю дану справу Департаменту по церковних справах і народної освіти для негайного здійснення у повному обсязі». Радість Г. С. Раковського із цього приводу була надзвичайною: «Нарешті для нашого народу засяяло сонце надії на освіту».  
10 червня 1858 р. у м. Ясси був підписаний Хрісовул (указ) про створення болгарського центрального училища в м. Болграді – першого болгарського середнього навчального закладу. В указі було сказано: «Народна освіта – одна з основ суспільства і гарантія розумового розвитку в будь-якій державі. Тому Я затверджую існування Центрального училища в місті Болграді. Всі науки викладатимуться болгарською та румунською мовами». Пізніше текст документу прилюдно був проголошений у Болградському храмі. Швидкому вирішенню даного питання сприяв той факт, що ще в період Російської влади була розв'язана проблема матеріального забезпечення майбутнього училища. Це повинно було здійснюватися за рахунок здачі під найм суспільного майна: п'яти озер, двох мостів на Дунаї і п'яти трактирів. Для захисту інтересів, вирішення проблем училища і формування викладацького складу був створений Опікунський комітет, який розробив Статут Центрального училища. У ньому було сказано, що навчальні плани і програми будуть складені з урахуванням освітніх потреб народу. Навчальний план передбачав вивчення французької, латинської, німецької, старослов'янської, болгарської, румунської мов, історії, математики, космографії, малювання, Закону Божого, а також основ землеробства, зоології, торгівлі. Ймовірно, навчальний план був складений Савой Радуловим – першим директором училища за сприянням вчителів з гімназії м. Ясси. Згідно Хрісовулу Центральне училище в місті Болграді повинно було бути інтегровано в румунську систему освіти і розглядалося в рамках європейської класичної освіти.  
Центральне училище мало два ступені навчання: перша – 3 роки (початковий курс, з 1909 р. – прогімназія), друга – 4 роки (основна школа). Закінчивши повний курс, випускники училища діставали середню освіту на рідній мові, яка відкривала їм дорогу до вищої освіти. Таким чином, Центральне училище у м. Болграді стало першою болгарською гімназією. Навчання в Центральному училищі було доступне для всіх колоністів незалежно від матеріального стану. Єдиною умовою було те, щоб вони були православного віросповідання.
Перші вчителі Центрального училища прибули з самої Болгарії, і цей факт ще більше підкреслював його національний характер. Це – Василь Стоянов (вчитель болгарської мови), Дмитро Ямболов (вчитель фізики), Георгій Стаменов (філолог), Богдан Горанов (вчитель філософії та німецької мови), Олександр Попович, Іван Салабашев (вчителі фізики та математики), Михайло Сотіров (вчитель хімії та гігієни), Киріяк Цанков (вчитель німецької мови) та інші. Пізніше у викладацький склад училища влилися і бессарабські болгари, які дістали освіту у вищих навчальних закладах Москви, Києва, Праги, Відня. Це – Василь Попович (вчитель французької та болгарської мов), Теодосій Ікономов історик-філолог), Василь Хрістов, Іван Філіппов, та інші. Деякі випускники Центрального училища також стають її викладачами. Це – Сава Беров (викладач Закону Божого), Дмитро Начев (вчитель всесвітньої історії), Павло Калянджи (інспектор болгарських шкіл в Бессарабії), Іван Іванов (вчитель історії Болгарії), Павло Євтушенко, Микола Ніколаєв, Хрісто Камбуров, Неделчо Попов, Іван Гошев, Дмитро Греков та інші. Серед перших вчителів були й іноземці. Так, французьку мову викладав поляк, а фехтування – італієць. З 1858 до 1876 роки в Центральному училищі працювало 55 викладачів, 40 з яких були болгарами.  
Важливу роль в становленні Центрального учілища зіграли її перші директори. Першим директором був призначений Сава Радулов (15.03.1859р. - 20.08.1859р.), який перекладав і писав підручники і навчальні посібники, частина яких друкувалася в друкарні гімназії; організував ремонт будівлі училища; був одним із засновників Книжкової Співдружності, яка надалі була перейменована в Болгарську Академію Наук; один з ініциаторів відкриття Центрального училища і введення навчання болгарською мовою в школах болгарських колоністів. Перші директори училища, за винятком Тітуса Парву (27.01.1867р. - 28.12.1870р.) – вчителя румунської мови, походили з Болгарії. Кандидатура Г. С. Раковського також розглядалася на посаду першого директора Центрального училища в м. Болграді, але це було неможливо, оскільки він в цей час розшукувався австрійською та румунською владою за суспільно-політичну діяльність.  
У травні 1859 р. перше Центральне болгарське училище розпочало свою роботу у складі учнів 1-2 класів. Перший випуск учнів, які закінчили повний курс гімназії відбувся в 1865 р. До 1876 р. повний курс навчання закінчило      98 осіб. Деякі випускники, що закінчили перший ступінь гімназії, ставали вчителями і писарями в болгарських колоніях. Радість бессарабських болгар була невимовна. Вісник «Дунайська зірка» писав із цього приводу: «Весь болгарський народ дивиться на Центральне Училище в м. Болграді, як на променисту зірку, яка осяяла своїм благотворним промінням болгарську молодь, яка прагне до навчання».  
З 15.10.1859 р. по 13.01.1864 р. директором училища був Дмитро Мутєв (похований у м. Болграді) – доктор філософських наук, перший болгарин, що захистив докторську дисертацію, при ньому гімназія стає сучасним навчальним закладом європейського типу. У 1860 р. Дмитро Мутєв задумав створення на громадських засадах бібліотеки училища, зробив перший внесок своїми особистими книгами. Він писав: «Щорічно училище одержує близько 40 періодичних видань, і було б корисно відкрити при училищі народну читальню, в якій кожен міг би читати газети і книги». Щорічно на книги, журнали і газети гімназія виділяла від 70000 до 140000 лєвов. Бібліотека одержувала всі болгарські журнали і газети, а також російські, чеські, сербські, румунські, німецькі, французькі і англійські періодичні видання. Тут були повні зібрання творів в оригіналі класиків світової художньої літератури: Вольтера, Монтескьє, Гьоте, Шекспіра, Мольєра, Данте, а також О. С. Пушкіна, М. Ю. Лєрмонтова, М. В. Гоголя,   І. С. Тургенєва тощо.  
У 1861р. у Празі був придбаний друкарський верстак для створеної при гімназії друкарні, яка обслуговувала не тільки цей навчальний заклад, але й усю Бессарабію. У ній друкувалися підручники для потреб гімназії: «Болгарський буквар», «Болгарська граматика», «Німецько-болгарська граматика», «Французько-болгарський буквар», «Всесвітня історія», «Природнича історія», «Священна історія» та ін. Друкарня мала велике патріотичне і просвітницьке значення. За час її існування до 1878 р. у ній було надруковано більше 70 книг, 65 з яких були болгарською мовою. У 1863 р. при училищі був створений учнівський оркестр і хор, а також театральна група, яка ставила спектаклі за творами болгарських авторів. Мешканці м. Болграда з нетерпінням чекали виступів аматорського театру. Спектаклі мали великий емоційний вплив на національну самосвідомість.  
З 30.01.1864 р. по 12.08.1864 р. директором училища був призначений Георгій Міркович – доктор медичних наук, спочатку був лікарем в місті Болграді і в гімназії. Він вперше організував святкування Дня Святих Кирила і Мефодія в Болграді, які вважалися також покровителями гімназії. 4 березня 1864 р. при болградському Центральному училищі відкривається пансіон, в якому проживали учні з віддалених сіл, а також з Македонії, Болгарії, Тракії (всього 28 осіб). За відсутності приміщення до 1864 р. ці учні, яких тоді було значно менше, проживали у приватних квартирах, які оплачувало училище. Після урочистого молебна, з нагоди відкриття пансіону, архімандрит Натанаїл звернувся до всіх присутніх на цьому святі: «Болгари! Сьогоднішній день буде пам'ятним для нашої нації. Молоде покоління високо оцінить те місце, в якому одержить етичне виховання і вдосконалення».
Наступним директором став Теодосій Ікономов (12.08.1864 р. -26.11.1864р.) – автор ряду статей, віршів і публікацій періоду болгарського Відродження. З листопаду 1867 р. по 15.03.1867 р. директорську посаду займав Василь Берон – інспектор шкіл південної Бессарабії, фольклорист, автор підручників, один із засновників болгарської археології, вперше ввів в гімназії класне керівництво. З березня 1867 р. до 25.01.1869 р. повторно призначили директором Теодосія Ікономова.  
Після невеликого періоду директорства румуна Тітуса Парву директором став Павло Теодорович (28.12.1870 р. - 05.07.1881 р.) – кандидат наук, активний співробітник Відродження, перекладач художньої літератури. При ньому у 1872 р. було створено учнівську Співдружність «Пробудження». У статуті якого написано: «Головна мета Співдружності -розумовий і етичний розвиток його членів, спеціальне вивчення історії Болгарії, географії Балканського півострова і болгарської мови». На засіданнях Співдружності учні виступали з доповідями, рефератами, обговорювали хвилюючі питання. Співдружність відкриває ще одну бібліотеку для гімназистів, за допомогою якої молодь залучається до світових і національних цінностей. До 1872 р. Центральне училище функціонувало в одноповерховій будівлі типу жилого будинку. Тільки після наполегливих вимог Опікунського комітету будівлю було перебудовано та споруджено другий поверх, на якому розташовувався пансіонат на         40 осіб, але печі знаходились тільки на першому поверсі у класних кімнатах.  
Болградське Центральне училище мало унікальний характер із самого початку. З перших років його існування тут розвернулася повноцінна навчальна, виховна і культурна діяльність. Гімназія стає центром болгарського національного духу в усій Бессарабії і протидіє спробам румунізаціі місцевого населення з боку влади. Особливо важливе значення мала гімназія для болгар, що проживали в межах Османської імперії, у яких не було своїх середніх шкіл. Тому Болградська гімназія була першим болгарським середнім навчальним закладом, чиї вихованці одержували болгарські дипломи про середню освіту і активно включалися в просвітницький рух, визвольну боротьбу і будівництво молодої Болгарської держави. Кращі випускники гімназії, як її стипендіати, продовжували своє навчання за кордоном. Першими стипендіатами були Дмитро Греков – студент правового факультету Паризького Університету і Дмитро Начев – студент медичного факультету Університету у м. Вюрцбург. Даний факт став заслуженим визнанням рівня освіти в Болградській гімназії. Навіть в світовій історії було мало аналогів подібному навчальному закладу. У цей період Болградська гімназія стає адміністративним і навчально-методичним центром болгарських шкіл в колоніях Бессарабії.  
З самого початку в гімназії величезна увага надавалася національному і патріотичному вихованню молоді з метою підготовки болгарської інтелігенції. Вже в перший період свого існування гімназія дала освіту і випустила: майбутнього академіка, та першого ректора Софійського університету Олександра Теодорова - Балана (уродженця с. Червоноармійське, Болградського р-ну), генерал – полковників Данила Ніколаєва і Георгія Тодорова (м. Болград), міністра освіти Дмитра Агуру (с. Криничне, Болградського р-ну), міністра фінансів Івана Салабашева, міністрів правосуддя Георгія Згурєва і Йова Тіторова (м. Болград), прем'єр-міністрів Болгарії Дмитра Грекова (м. Болград) і Олександра Малінова (с. Горіхівка, Болградського р-ну), засновника болгарської опери Івана Вулпе а також величезну кількість громадських, політичних і культурних діячів, чиї імена золотими буквами вписані на сторінках болгарської історії, військової справи, науки та культури.  За значну роль у розвитку просвіти та науки болгарське Центральне училище у м. Болграді в 1868 р. було нагороджено орденом «Кирила і Мефодія».

Румунський ліцей

1876 – 1878 рр.

У 1876 році у зв'язку з реорганізацією системи румунської освіти Центральне болгарське училище було перетворене у румунський ліцей. Це спричинило за собою зміни в навчальних програмах, але вивчення болгарської мови залишається незмінним. У цьому була велика заслуга Опікунського комітету, який відстоював майно і прибутки училища, щоб вони не перейшли в державне розпорядження, а також протистояв спробам румунізаціі навчально-виховного процесу. У цей період в друкарні ліцею видається вісник «Български глас» (всього 63 номери). Його редакторами були вчителі гімназії Іван Іванов, Дмитро Іванов, Кирил Тулєшков і Михайло Панічерський. Вісник висвітлював найважливіші події на Балканському півострові і в Європі. В цей час в Болгарії продовжується визвольна боротьба проти турецької навали. Випускники ліцею не залишаються байдужими до долі своєї прабатьківщини і присвячують своє життя боротьбі за її визволення та подальший захист, стають видатними генералами і полководцями. Серед них – Іван Колєв (уродженець с. Банівка, Болградського р-ну), Олімпій Панов, Атанас Панов, Ангел Кинчев, Георгій Тодоров, Георгій Янков, Атанас Кіров, Данило Ніколаєв та інші. Близько 300 бесарабських болгар - випускників навчального закладу після звільнення Болгарії присвячують себе великій справі її культурного, національного і політичного відродження.

Російська восьмирічна гімназія

1878 – 1884 рр.

Після чергової російсько-турецької війни 1877-1878рр. Південна Бессарабія знов відходить під владу Росії. Гімназія вступає в новий період свого розвитку. З 1878 р. до 1884 р. це російська восьмирічна гімназія, яка працює за тими ж навчальними планами, що і решта російських класичних гімназій. Наповнюваність 1-4 кл. – 25-28 осіб, а 5-8 кл. – до 20 осіб. Вводиться російська мова викладання. Болгарською мовою викладаються тільки окремі факультативні предмети – болгарська мова, література та історія Болгарії, які не були обов'язковими для вивчення. Опікунський комітет на чолі з Тодором Шпаковичем намагається відстояти традиції і статус гімназії. З цією метою він зустрічається з міністром внутрішніх справ Російської імперії графом Д. Товстим. Протоколом від 02.02.1881 р. Опікунський комітет ухвалює рішення про закриття підготовчого російськомовного класу і перестає платити заробітну платню вчителям. Імперська влада сприйняла ці факти як бунт, унаслідок чого у м. Болград прибуває поліцейський інспектор для наведення ладу. Директора гімназії Павла Теодоровича було знято з посади та призначено тимчасовим завідуючим гімназією, а в 1881 р. директором призначений Георгій Стаменов, який займав цю посаду до 1885 року коли його замінив г-н Охрименко.  
У цей період Болградська гімназія поступово втрачає свою самобутність і своє значення як болгарський національно-культурний центр. Друкарню гімназії було продано, пансіонат закрито, а в 1881 р. учнівська співдружність «Пробудження» була заборонена. Учнівську бібліотеку закрили, а викладацьку змінили таким чином, що вона перестала бути досяжною для місцевого населення. Значно обмежуються права Опікунського комітету, який тепер уже не міг втручатися в навчально-виховний процес.  
Нова влада перериває традиційні духовні зв'язки гімназії з Болгарією. В основному однонаціональний вчительський склад цілеспрямовано замінюється багатонаціональним. Високим указом від 13.03.1884 р. для вступу в гімназію вводяться іспити. Це призвело до зміни національного контингенту учнів. Таким чином, Болградська гімназія, створена болгарськими колоністами для навчання і виховання підростаючого покоління, яка утримується за їх кошти, стає для болгар недосяжною і чужою. Все це стало результатом політики русифікації, яка в цілому мала несприятливі наслідки для національного і духовного розвитку болгарського населення Бессарабії. Але навіть в русифікованій гімназії продовжували святкувати день святих Кирила і Мефодія, проводити літературно-музичні вечори, на яких звучали болгарські пісні. В цей період у гімназії працював вчителем музики, російської та латинської мов видатний український композитор Д. Я. Крижанівський, який написав музику до твору                  Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий…». Композитор створив учнівський хор, який займався у позаурочний час по суботах та неділях. У репертуарі хору були не тільки духовні співи, а й російські, українські та болгарські народні пісні.

Гімназія ім. імператора Олександра III

1884 -1918 рр.

Ще 17.10.1881 р. генерал-губернатор Бессарабії на зборах представників болгарських сіл вніс пропозицію про привласнення гімназії імені російського імператора Олександра III і розгляд проекту міністра освіти О. Соловьова про реформування гімназії в російське державне училище. На що болгари запропонували свій проект, який дозволив би зберегти болгарський національний характер гімназії. Обидва проекти були відправлені на розгляд до Петербургу, внаслідок чого проект болгар був відкинутий остаточно. Таким чином, 13.03.1884 р. імператорським указом Болградська гімназія стає державною російською гімназією імені імператора Олександра III. 24.03.1884 р. було схвалено «Положення про Опікунський комітет», яке суворо регламентувало і обмежувало діяльність комітету. Так закінчилася шестирічна боротьба бессарабських болгар за збереження болгарського національного характеру Болградської гімназії. У 1886 р. навчальні предмети – болгарська мова і література, історія Болгарії були виключені з навчального плану гімназії. У цьому ж році стався останній суто болгарський випуск гімназії. З 1886 р. по 1897 р. повний курс гімназії закінчили 137 учнів, з яких тільки 42 були болгарами за походженням, а в подальший період – 214 учнів, з яких болгарами були тільки 11 осіб. У 1887 р. був призведений капітальний ремонт основного корпусу гімназії та побудовані господарські приміщення. Також велика увага була приділена обладнанню кабінету фізики та обсерваторії, яка розташовувалась на майданчику на даху основного корпусу гімназії.

Румунський ліцей ім. короля Карла II

1918 – 1940 рр., 1941 – 1944 рр.

В результаті Першої Світової війни в 1918 р. Південна Бессарабія знов відходить до Румунії. Ініціативна група болгар робить спробу відновити в Болградській гімназії вивчення болгарської мови, але правлячі румунські кола проводять політику насильницької асиміляції національних меншин. Гімназія була перейменована в ліцей імені румунського короля Карла II. Всі предмети вивчаються румунською мовою, ліцеїсти вивчають румунські національні пісні і народні звичаї. Проте перший директор румунського періоду Валуца лояльно ставився до місцевого населення та учнів, тому до середини 30-их років більшість керівництва гімназії і членів педагогічного колективу були болгарами, а до 1922 р. для бажаючих було можливим вивчення болгарської мови. У період з 1930 р. по 1937 р. директором ліцею був професор Опанас Мірошників. У 1937 р. на цю посаду призначили професора Іона Ботеза з м. Галац, який починає процес посиленої румунізації, унаслідок чого керівництво навчальним закладом було замінено румунськими професорами, а члени педагогічного колективу – викладачами, переведеними в Бессарабію з Румунії.  
У 1925 р. в Болгарії ініціативним комітетом було організовано святкування 60-річчя першого випуску Болградської гімназії, який відзначали її колишні вчителі і випускники. А в 1934 р. широко святкувалося 75-річчя заснування гімназії, з нагоди якого учні та педагогічний колектив були поздоровлені телеграмою болгарським царем Борисом ІІІ. Відрадним був і той факт, що в даний період поновлюється функціонування пансіонату, в якому проживали учні з болгарських сіл. Підготовка навчальних дисциплін і закріплення одержаних знань мали своє продовження і в пансіонаті. Тут учні 1 – 4 класів знаходилися під контролем учнів 5 – 8 класів, а 5 – 8 класи - під наглядом вчителів, призначених керівництвом ліцею.  
За свідченнями випускників ліцею румунського періоду (Федір Нєнов – випускник 1939 р., громадянин Румунії ), який сьогодні допомагає досліджувати історію навчального закладу цього періоду, викладачі надавали велику увагу тому, щоб навчальний матеріал засвоїли учні всього класу. Результатом такої роботи було те, що великий відсоток випускників ліцею успішно складали вступні іспити у вищі навчальні заклади і ставали їх студентами. Адміністрація ліцею й Опікунський комітет щорічно заохочували кращих учнів путівками в курортні табори відпочинку, а кращим випускникам виплачували стипендії під час їх навчання у вищих навчальних закладах. В період з 1941 р. по 1944 р. в школі були тільки агрономічні класи, а з квітня 1944 р. у приміщенні знаходився німецький шпиталь. Більшість шкільного обладнання було знищено, у тому числі – обладнання кабінету фізики, картини, метеостанція, обсерваторія, духовий оркестр (48 інструментів). Обладнання актової зали, оцінене інвентаризаційною комісією у 1940 р. у 4 млн. рублів, було вивезене в Румунію та Німеччину.

Середня школа № 1 м. Болграда

1944 – 1993 рр.

У 1944 році Україна була звільнена від німецьких загарбників. У Бессарабії нарешті встановлюється Радянська влада. Румунський ліцей перетворюється в середню загальноосвітню школу № 1 м. Болграда, яка проіснувала до 1993 року. Після II Світової війни бессарабські болгари сподівалися на те, що нова влада зможе розв'язати їх національні проблеми. Починаючи з 1948 року, ідея вивчення болгарської мови, літератури і історії в школі № 1 активно обговорювалася групою однодумців із села Городне, Болградського району. Але правлячий режим не був зацікавлений в розвитку національної культури болгар, а навпаки прагнув їх асимілювати і денаціоналізувати, тому всі активісти були осуджені на 25 років позбавлення волі в Сталінському ГУЛАГі. Після XX з'їзду КПРС в СРСР наступає політична і культурна «Відлига», якою задумали скористатися бессарабські болгари для висунення своїх національних проблем перед органами вищої влади Радянського Союзу. Відомий дослідник історії болгарського і гагаузького населення Бессарабії І. Мещерюк, який також прагнув до відродження болгарської мови і культури, написав лист самому Микиті Хрущову, в якому нагадав, що спочатку цей навчальний заклад був відкритий не для заможних дворянських дітей, а для дітей з бідних болгарських сімей. Але всі національні ідеї і проблеми залишилися без уваги властей. У 1958 році була зроблена спроба відсвяткувати 100 – річний ювілей з дня заснування гімназії, але органи влади знов не відреагували на побажання болгар, адже Болградськая гімназія завжди символізувала незгасний болгарський дух на Бессарабській землі.  
У перші післявоєнні роки директором школи була Параскевова Н. І. (з 1947 р. по 1971 р. ) . Слід зауважити, що в цей період школа вирішувала ряд задач, одна з яких- охват всеобучем дітей шкільного віку. Якщо на 1 вересня 1947 р. не охваченими були 49 дітей. То на 1 вересня 1948 р. тільки 18 дітей. Починаючи з 1951/52 навч. року ця задача була вирішена повністю. Всі учні, які закінчили 4 клас продовжували навчання у 5 класі. Велика робота була проведена педагогічним колективом школи і у справі ліквідації безграмотності дорослого населення. У 1957/58 навч. році кількість класів досягла 25. Це обумовлено тим, що до 1955 р. Болградська школа № 1 була єдиною десятирічною школою в районі. Тому кількість випускників школи у деякі роки перевищувала 100 чоловік. Величезну увагу колектив школи приділяв і роботі з покращення рівня успішності та дисципліни учнів. Так у 1947/48 навч. році рівень успішності був 80 %, то до 1956/57 навч. року він покращився до 93 %. У 1956 р. відкриваються 7 класів виробничого навчання за наступними напрямками: токарі, швачки, виноградарі, столяри, будівельники. Навчальну базу для цих класів надають Болградський райпромкомбінат та спільгосп ім. Суворова.     В школі були обладнані столярна та токарна майстерні. В 1955 р. після наполегливих вимог школі була виділена земельна ділянка розміром 1, 5 га на березі озера Ялпуг для пришкільної дослідницької ділянки. На цій площі було закладено фруктовий сад та висаджено 1500 кущів винограду. Полив цих культур здійснювався силами учнів.  
У даний період в школі активно працюють піонерські, комсомольські організації та функціонує Клуб інтернаціональної дружби, через який учні переписувалися з дітьми з різних країн у тому числі і з Болгарії. Болградська середня школа № 1 завжди була флагманом освіти і виховання в Болградському районі, не дивлячись на те, що періодично школа працювала у три зміни. Викладацький склад налічував 50 чоловік. За весь період БСШ № 1 виростила 45 випусків. Із золотою медаллю її закінчило 205 випускників, які трудилися і трудяться у всіх куточках України, Росії, Молдови та інших країн. Також БСШ № 1 виховала близько 250 вчителів, 25 з яких залишилися працювати в рідній школі. З 1971 р. по 1983 р. директорську посаду займала Кузнєцова       М. К., вчитель суспільствознавства, з 1983 р. по 1992 р. – Несвященко Л. І., вчитель англійської мови, а в 1992 – 1993 рр. був призначений Романов О. М., вчитель історії.  
Будівля навчального закладу, яка була збудована в 1821 р. за проектом невідомого архітектора, рішенням Одеського обласного виконавчого комітету від 17. 04. 1987 р. прийнята під охорону держави, як пам’ятка архітектури місцевого значення.  
19 травня 1991 року проводиться Перший конгрес болгар колишнього СРСР, на якому було поставлене питання про створення національної болгарської школи з рідною мовою навчання. З проголошенням незалежності Української держави, у дусі демократичної політики по відношенню до національних меншин, влада, нарешті, звертає увагу на національні проблеми болгар Південної України і Молдови. В цей час створюються всі умови для відродження болгарської мови і культури в селах південної Бессарабії, де проживають етнічні болгари.

Болградська гімназія

1993 – 1999 рр.

У 1993 році відбувся 135 – річний ювілей Першого болгарського училища. Ідея вшановування ювілею знайшла підтримку і в Болгарії. У травні 1993 року в Софійському університеті створюється ініціативний комітет, який підготував і провів наукову конференцію, присвячену ювілею. У ній брали участь учені, журналісти, громадські діячі. В цей час 14 сесія Болградської районної Ради ухвалює рішення № 186 від 12 лютого 1993 року про ліквідацію середньої школи № 1 м. Болграда і відродження на базі цієї школи з 1 вересня 1993 р. Болградської гімназії. Гімназія стає навчальним закладом, в якому особлива увага надається болгарській мові, болгарській літературі, а також історії Болгарії. 22 серпня 1993 року пройшло святкування з нагоди відродження Болградської гімназії. З 1996 р. в гімназії працюють кваліфіковані викладачі, делеговані з республіки Болгарія. Перший випуск гімназії, який займався за оновленою програмою, відбувся в 1999 році. Відродження гімназії відбувалося під керівництвом її директора, вчителя історії Фетова Г. Д., який займав цю посаду до 2001 року.

Болградська гімназія ім. Г. С. Раковського

1999 - 2007 рр.

У 1999 р. на суспільній конференції було внесено пропозицію про привласнення Болградській гімназії імені           Г. С. Раковського, видатного революціонера, громадського діяча, який зіграв важливу роль в справі відкриття першого болгарського середнього навчального закладу. За пропозицією Одеської обласної адміністрації Кабінет Міністрів України прийняв Ухвалу № 536 від 05 квітня 1999 року про привласнення гімназії міста Болграда імені     Г. С. Раковського. У зв'язку з цим, виконком Болградської міської Ради дозволив встановити бюст Г. Раковського в парку гімназії. Його скульптором є академік І. Лазаров, який виготовив 3 бюсти. Один з них знаходиться в центральному парку м. Софії, другий - на центральній площі в місті Котел, в якому народився Г. С. Раковський. З 2001 р. по 2003 р. посаду директора гімназії займав вчитель фізики та астрономії Димітров В. А. З привласненням гімназії імені Г. С. Раковського стало очевидним, що його слова стали пророчими: «Відкриття Центрального училища не тільки забезпечить світле майбутнє болгарським переселенцям, але і принесе користь всієї Болгарії, а ваше місто придбає популярність і славу серед всього болгарського народу».

Обласний заклад
Спеціалізована загальноосвітня школа – інтернат
«Болградська гімназія ім. Г.С. Раковського»
з 2007 року

Багата і цікава історія ОЗ "Болградська гімназія ім. Г. С. Раковського" накладає на її педагогічний колектив велику відповідальність за виховання і навчання підростаючого покоління в нових історичних та суспільних умовах. Сьогодні, коли Болградська гімназія у котрий раз поміняла свій статус, одне залишається незмінним: це величезне бажання і прагнення учнів і членів педагогічного колективу зберігати та затверджувати славні традиції цього видатного навчального закладу.  
Нажаль, багато хто не знає, чому цьому навчальному закладу приділяють так багато уваги преса, адміністрація району, області, а також гості нашого міста. Це обумовлено історично та цілком заслужено. Болградська гімназія є першим болгарським середнім навчальним закладом не тільки у нашому краї, а й у всій Болгарії, яка знаходилась під Османським гнітом. Центральне училище у м. Болграді відкривало болгарської молоді дорогу до вищої освіти та готувало військові, суспільні та політичні кадри для нашого краю та майбутньої Болгарської держави. Прогорнувши сторінки славетної історії відомого далеко за межами України навчального закладу, Ви зможете зрозуміти яку роль відігравала Болградська гімназія у різні історичні часи. Під владою якої держави не знаходився б навчальний заклад, завжди незмінною залишалася мета зберігати болгарський національний дух на нашій землі та готувати висококваліфіковані кадри. Тому багато хто дорівнює рівень освіти у Центральному училищі з університетською освітою та називає цей навчальний заклад святим для усього болгарського народу.

 

 

 


Болградская гимназия им. Г.С. Раковского, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting