Баннер
Баннер

Профспілка


Designed by:
Reseller hosting Joomla Templates
Hosting services
методичні рекомендації
методичні рекомендації

Групова консультація

 

Групова консультація — це форма методичної роботи з групою педагогів, зацікавлених у розв'язанні одних і тих же проблем.

Завдання групової консультації надавати постійну допомогу педагогам у самоосвіті, вирішенні чергових проблем, аналізі особис- того досвіду в світлі нових завдань, розширенні перспективи використання нових завдань на практиці, озброєнні конкретними прийомами самоаналізу та самооцінки.

Планові групові консультації проводять тоді, коли група педагогів тривалий час працює над вирішенням складної проблеми.

Організація та проведення групових кон­сультацій

1. Визначення теми консультації на основі вивчення стану

навчально-виховної роботи, показників успішності учнів,

наявності невирішених проблем, недоліків у роботі педагогів.

2.Опрацювання науково-популярної, психолого-педагогічної та  методичної літератури з цієї проблеми, добір фактичного

матеріалу, що ілюстративно доповнює теорію.

3. Визначення консультантів (це можуть бути керівники

навчальних закладів, методисти, юристи, лікарі, психологи,

мистецтвознавці, логопеди, практики та ін.).

4. Визначення складу учасників (з урахуванням результатів       бесід, анкетувань, діагностувань, особистої зацікавленості  педагогів  проблемою).

5. Складання сценарію проведення консультації (забезпечення

чіткості, стислості та проблемності викладу матеріалу,

моделювання найбільш значущих ситуацій, активізація

слухачів залученням до бесіди чи до живого переконливого

діалогу).

6.Підготовка оголошення про дату і місце проведення

консультації зі стислим переліком питань, запропонованих для

розгляду. Вироблення чітких, конкретних рекомендацій, тез.

 

Дебати

 

Дебати — це обговорення будь-якого питання, обмін думками,

полеміка, дискутування.

Дебати в методичній роботі можна використовувати для прийняття і відстоювання своїх рішень. Гра в дебати вчить критично мислити, досліджувати різні теми і переконливо викла­дати свої погляди аудиторії.

У дебатах беруть участь дві команди. Одна з них (позитивна) стверджує певну позицію, інша (негативна) заперечує її.

 

Основна мета дебатів — переконати ней­тральну сторону (суддів) у тому, що ваші аргу­менти кращі, ніж аргументи опонентів.

 

Базові елементи дебатів

Твердження — тема дебатів у вигляді пропозицій. Твердження визначають за допомогою дефініцій (із латин. — стисле визначення якогось поняття).

Дефініції визначають правильність тверджень та встановлюють межі дебатів.

Формулюючи твердження, слід користуватися деякими вказівками:

  • бути суперечливим, викликати зацікавленість;
  • бути збалансованим;
  • бути чітким;
  • піддаватися дослідженню.

Гравці сторони ствердження намагаються переконати суддю, що твердження є ймовірно правильним у більшості чи в усіх випадках.

Гравці сторони заперечення прагнуть довести, що твердження є неправильними або що з певних причин вони неправильно інтерпретовані опонентом.

Наведення аргументів у дебатах — це спосіб переконати суддів у тому, що ваша точка зору найкраща.

Гравцям необхідно подати суддям разом з аргументами докази на підтримку свого обґрунтування, які отримують шляхом дослі­дження, використовуючи твердження експер­тів, компетентних у цьому питанні.

Більшість навчальних дебатів надає кож­ному гравцеві можливість відповідати на за­питання опонентів (перехресні запитання). За­перечення можна використати для уточнення позиції опонента або для виявлення помилок у його аргументації.

Судді обговорюють дебати та оголошують результати, тобто своє рішення.

 

Зворотний зв'язок

Беручи участь у дебатах, можна набути таких

Навичок  і вмінь:

• критично мислити;

  • досліджувати тему і добирати матеріал;
  • групувати матеріал;
  • слухати і робити висновки;
  • правильно вести дискусію.

 

Декада ініціативи та творчості

молодих спеціалістів

.

Декада ініціативи та творчості молодих спеціалістів — форма методичної роботи, на­правлена на пропаганду досвіду роботи вчи­телів, які приймають участь у цьому заході.

 

Орієнтовний план декади

ініціативи та творчості молодих фахівців

 

Понеділок. Засідання клубу творчих педагогів.

 

Вівторок. «Круглий стіл» на тему «Молодий фахівець:

перший урок».

 

Середа. «Праця переростає у красу»

(кон­курс «Кращий за фахом»).

 

Четвер. «Гарячий телефон» (день консультації

молодих    спеціалістів).

 

П'ятниця. «Методичні посиденьки» (під­сумки декади).

 

Декада наставництва

Мета: створити атмосферу співробітни­цтва, співтворчості та співпраці двох груп учи­телів: «майстровитих» та молодих.

Орієнтовний план декади наставництва

Понеділок. Брифінг «Досвід. Проблеми. Знахідки»

(зустріч молодих учителів із настав­никами

та керівниками ЗНЗ).

 

Вівторок. Творча лабораторія наставника (день відкритих

дверей для молодих спе­ціалістів: відвідування

уроків своїх настав­ників).

 

Середа. «Дискусійна середа» на тему «Педа­гогічна творчість:

проблеми розвитку і досвід».

 

Четвер. Вечір відпочинку «Українські ве­чорниці».

 

П'ятниця. «Гарячий телефон»

(день кон­сультацій наставників).

 

Дискусія

Слово «дискусія» — латинського похо­дження, означає дослідження, колективне обговорення якого-небудь спірного питання з метою правильного його тлумачення.

Підготовка до дискусії розпочинається з ви­значення теми, яку зумовлено важливістю на­уково-педагогічної проблеми, практикою ро­боти педпрацівників. Теми можуть бути такими: «Педагогічна майстерність учителя», «Імідж сучасного вчителя», «Особистісно орієнтоване навчання», «Фізичний розвиток учнів — по­треба у здоровому способі життя», «Комп'ютерні технології у навчально-виховному процесі».

Після визначення теми і формулювання мети дискусії складають план підготовки та її проведення. Передбачається надання списку літератури.

 

Виділяються такі етапи підготовки дис­кусії:

1. Вибір теми.

2.  Постановка мети (навчальна та виховна).

3.  Матеріально-технічне забезпечення.

4.  Підбір літератури (психолого-педагогічної, методичної).

5.  Розроблення питань (основних, додатко­вих, коригуючих).

6.  Підготовка учасників дискусії (ознайомлення з основними

питаннями дискусії, спис­ком літератури, правилами її

проведення).

Дискусія є доцільною та ефективною тоді, коли вона виникає на основі знань учасників із теми, яка розглядається. Дуже важливо включити учасників дискусії в процес обміну думками. Із цією метою слід вибрати для о і обговорення будь-який цікавий факт (випадок, подію, ситуацію), що стимулює учасників  подискутувати та посперечатися.

До дискусії готуються всі її учасники: читають рекомендовану літературу, виділяють проблеми, які їх хвилюють, ознайомлюються з питаннями, колективно їх обговорюють.

Творча дискусія можлива з будь-якої тем якщо буде:

  • постановка проблемного актуального питання;
  • ведення дискусії;
  • постановка нових питань, які вимагають глибокого

їх тлумачення;

  • педагогічний такт ведучого;

•        підведення підсумків.

Наприклад, дискусія на тему «Активні форми навчання. У чому їх суть?».

Мета: надати вчителям допомогу в овoлодінні активними

методами навчання.

 

Питання, які виносяться на обговорення:

1.  Чи може процес навчання бути пасивним?

2.  «Пасивність» та «активність». Їхня суть.

3.  Особливість активних форм навчання.

4.Чим відрізняється інтерактивна методика

від класичної?

Заняття-панорама

Для «заняття-панорами» пропонуються теми типу: «Активні методи навчання», «Гуманізація і демократизація навчально-виховного процесу в школі», «Використання активних форм навчання у навчально-виховному процесі», «Педагогіка співробітництва», «Використання новітніх педагогічних технологій під час вивчення... «Активізація пізнавальних інтересів учнів» тощо.

Проводяться такі заняття під девізами: «Хто шукає, той завжди знайде!», «Умієш сам - навчи іншого!» та ін.

Мета заняття: надати можливість творчо працюючим педагогам продемонструвати винайдені ними методичні прийоми; ознайомити слухачів із різноманітністю розв'язань поставленої проблеми; навчити слухачів алгоритму аналізові методичних знахідок.

 

Варіант 1

«Заняття-панораму» проводять творчі педагоги, які винайшли ефективні методичні прийоми, методи та досягли високих результатів. На заняття запрошують усіх бажаючих колег та тих, кого рекомендує методичний кабінет.
Після закінчення присутні проводять обго­ворення «заняття-панорами», обмінюються думками.

 

Варіант 2

Усі відкриті заняття проводяться в одній аудиторії. Одночасно дають заняття, об'єднані однією темою або проблемою, 2—3 вчителя. Заняття проходять так: подаються фрагменти
і пояснення до них. Після закінчення всіх за­нять виносять рішення про позитивні сторони, оригінальні знахідки.

«Заняття-панораму» про­водять в одній класній кімнаті, а підсумки цієї серії занять — в іншій, влаштовуючи колек­тивне заключне обговорення.

 

Майстер-клас

 

Майстер-клас — форма передачі досвіду, майстерності шляхом показу прийомів роботи. Створюється, як правило, на базі досвіду педа­гога, що має вищу кваліфікаційну категорію чи звання «учитель-методист», чи є переможцем конкурсу «Учитель року».

 

Мета діяльності майстер-класу — удоско­налення наукової, освітньої, професійної підго­товки педагогічних працівників, практичного індивідуального володіння уміннями та навич­ками навчання і виховання.

 

Основне завдання майстер-класу — спри­яння розвитку педагогічної творчості, передача авторського досвіду з метою удосконалення навчально-виховного процесу, робота з моло­дими та малодосвідченими педагогами.

До майстер-класу зараховуються педагоги, які бажають ознайомитись із досвідом роботи вчителя-керівника, запозичити кращі ідеї, на­дбання колеги щодо навчальної діяльності.

Робота майстер-класу організовується згідно з планом роботи на рік, затвердженим методич­ною радою МК, при наявності одного і більше учасників. Засідання проводяться один раз на мі­сяць. Заступник директора з НВР сприяє ство­ренню умов для проведення вчителем майстер-класу, його роботі з молодими і малодосвідченими педагогами, а також контролює відвідування, аналізує ефективність та результати занять.

 

Методична сесія

 

Методична сесія педагогів навчального за­кладу — ефективна форма роботи, яка коор­динує діяльність усієї методичної служби і на­правлена на розвиток навчально-методичного забезпечення освітнього процесу, інноваційної діяльності.

Методична сесія проводиться один раз на рік у визначений термін за такими питан­нями:

  • проведення творчих звітів учителів, які  атестуються;
  • сприяння розвитку фахової майстерності;
  • прогнозування педагогічного досвіду;
  • стимулювання творчої діяльності педа­гогів.

Методична сесія проводиться у два етапи:

Перший етап методичної сесії — свято пе­дагогічної творчості.

Під час його проведення відбувається пре­зентація досвіду кращих учителів, які атесту­ються, а також засідання творчих і проблемних груп, проводяться «круглі столи», майстер-класи за проблемою (назвою) методичної сесії.

Другий етап методичної сесії передбачає творчі звіти, презентації портфоліо (кейсів), що проводяться перед колегами, методичним активом МК, де вчителі демонструють свої пе­дагогічні доробки, пропагують власний ППД, проводять уроки-панорами, презентують на­вчальні методичні рекомендації тощо.

Під час методичної сесії відбувається стиму­лювання педагогічних кадрів до творчої діяль­ності (вручаються дипломи, почесні грамоти, грамоти за участь), виносяться пропозиції щодо атестації вчителів, приймаються рішення про публікацію кращого досвіду.

Така організація методичної роботи спону­кає пробудженню в учителів інтересу до інно­ваційної діяльності, потреби в саморозвитку та у самовдосконаленні, виробленню в колек­тиві атмосфери творчого пошуку найбільш ефективних шляхів навчання і виховання уч­нів, формуванню сприятливого мікроклімату в навчальному закладі.

 

Методичний аукціон

 

Для ознайомлення педагогів із цікавими та яскравими результативними ідеями про­водиться методичний аукціон, за допомогою якого можна цікавіше побудувати проведення семінару-практикуму чи заняття з контролю знань.

 

Мікрогрупа чи окремий учасник висувають ідею і пропонують «удосконалити» її або за­мінити іншою. Аукціон проводять доти, поки не будуть внесені ідеї-поправки. Найкращою визнають таку, за яку проголосує більшість. Ідеї висувають для втілення їх у життя, але роз­починають із висунення найфантастичніших думок. Під час проведення аукціону може розігруватися методична література тощо.

 

Методичний діалог

 

Методичний діалог — це складова час­тина будь-якої форми методичного навчання, що має теоретичне домашнє завдання, яке до­повнюють присутні вчителі.

У методичному діалозі можуть брати участь керівники семінару і слухачі.

Рушійною силою діалогу з певної проблеми є активність слухачів. Велике значення має загальна емоційна атмосфера, розстановка відповідних акцентів у матеріалі, у суджен­нях слухачів, почуття єдності двох або більше груп. Підводиться підсумок із проблеми, при­ймається рішення про спільні дії.

 

Тема методичного діалогу може бути різною.

Наприклад, тема діалогу «Сучасний урок».

Для нього пропонуються такі питання:

 

1. Які, на вашу думку, кінцеві результати вивчення? Як їх

враховують під час влашту­вання на роботу?

2. У чому, на ваш погляд, полягає мотивація навчальної

діяльності учнів? Які шляхи вирішення цього завдання ви

вважаєте найрезуль­тативнішими?

  1. Педагогіка співробітництва на уроці. Якими шляхами

вона сьогодні здійснюється?

  1. Які інноваційні технології ви впрова­джуєте у навчальну

діяльність?

 

Методичний міст

Методичний міст — одна з активних форм методичної роботи, яка проводиться з метою розвитку практичних навичок.

Темою, як правило, обирають проблеми на­вчання та виховання. Наприклад, «Організація роботи з обдарованими дітьми», «Організація самостійної роботи на уроках», «Національно-патріотичне виховання учнів під час вивчення базових дисциплін».

Під час проведення методичного моста слу­хачі вдосконалюють свої аналітичні вміння. До участі в цій формі методичної роботи за­лучають учителів різних предметів, щоб роз­глянути певну проблему з різних точок зору.

Методичний міст — різновид дискусії. Він відрізняється складом учасників і може бути проведений між учителями різних МО або різ­них навчальних закладів.

 

Методичний ринг

Методичний ринг — форма методичної роботи, яка сприяє вдосконаленню знань, дає можливість виявити загальну ерудицію та обізнаність учителів із проблемою.

Методичний ринг можна проводити, коли існує два питання. Заздалегідь готуються два опоненти. Кожен опонент має групу підтримки лідера у разі необхідності. Група аналізу оцінює рівень захисту відповідного погляду на про­блему, рівень підготовки опонента. Щоб зняти напруження, слід заздалегідь продумати, чим заповнити паузу (педагогічні ситуації, ігрові завдання тощо). Наприклад, методичний ринг на тему «Впровадження інтерактивних форм та прийомів у навчальному процесі».

Методичний ринг — це змагання різних методичних ідей щодо реалізації однієї й тієї ж проблеми. Ось, наприклад, методичний ринг на тему «Активізація пізнавальної діяльності учнів». Для реалізації цієї теми використо­вуються активні форми навчання, ігрові за­вдання, підвищується роль самостійності, самоосвіти, фактичного знання проблеми, ерудиції.

У роботі методичного рингу беруть участь члени колективу ЗНЗ чи МО, з яких формується З—4 групи. У кожній із них є фасилітатор, який організовує роботу групи відповідно до встановлених правил. На засідання запро­шують відомого вчителя-методиста, який має яскраво виражений індивідуальний методич­ний почерк. Гості і творчо працюючі педагоги виступають із питаннями, на які відповідає вчитель-методист. Розглядається серія теоре­тичних і практичних завдань, розробляються методичні рекомендації щодо впровадження новаторських методик або знахідок запроше­них на засідання методичного рингу майстрів педагогічної справи, які повідомляють колегам вихідну інформацію про методику пошуку но­ваторської ідеї, сутність і шляхи впровадження в педагогічну практику, відповідають на запи­тання учасників засідання та оцінюють роботу груп.

Фасилітатор здійснює загальне керівни­цтво засіданням, проводить інструктаж учас­ників засідання щодо правил проведення методичного рингу та робить висновки про підсумки раундів і засідання загалом.

Сценарій проведення засідання

Процес засідання складається з таких по­слідовних

етапів (раундів):

1-й раунд «Пошук п'ятого кутка»

(пошук новаторської методики).

Фасилітатор говорить вступне слово про те, що знання логіки і закономірностей нова­торського пошуку молодими педагогами полег­шить їхню роботу, ознайомить із здобутками педагогічного досвіду; а процес шліфування новаторської методики сприяє виробленню індивідуального почерку роботи.

Потім надають слово майстру педагогічної страви, який протягом 10 хв розповідає про те, як виникла потреба застосування інноваційних методик, яким був шлях упровадження і яких досягнуто результатів. Члени групи ставлять запитання, що виникли у процесі прослуховування інформації.

Далі групи по черзі відповідають на запи­тання про те, закономірною чи випадковою є новаторська знахідка, завдяки кому або чому вона знайдена. Майстер педагогічної справи оцінює групу за такими критеріями: оригіналь­ність, актуальність питань і загальне враження про колектив.

2-й раунд «Диво давнеє»

(сутність нова­торської методики).

Протягом 10 хв учитель-методист розкри­ває суть і основні положення розробленої ним методики. Потім члени групи ставлять гостеві по одному запитанню і отримують відповіді. Після цього учасники засідання з'ясовують, що є підґрунтям цієї методики: оригінальність чи раціональність, а може необхідність внести корективи до класичної методики.

Гість, у свою чергу, оцінює питання та від­повіді за такими критеріями: оригінальність, проблематичність та враження про кожну із груп.

3-й раунд «Торбинка без ручки»

(впрова­дження новаторської методики).

Протягом 10 хв новатор розповідає про те, що робить він і методична служба закладу для пропаганди і впровадження розробленої ним методики, та ділиться міркуваннями про успіхи і труднощі цієї справи Він висловлює думку про вдосконалення впровадження методики на рівні школи, міста та про координацію зу­силь методичної служби. Потім гість відповідає на запитання кожної з груп.

Учасники засідання виконують практичне завдання під девізом «Платон мені друг, але іс­тина дорожча».

У кожній із груп є ролі, які виконують її члени: сподвижник, пропагандист і опонент; а інші члени групи допомагають виконавцям ролей оцінити новаторський досвід у цілому і підготувати виступ. Повідомлення слухають за ролями: спочатку виступають аналітики всіх груп, потім — сподвижники тощо.

Фасилітатор може висловити свою думку щодо пропозицій учасників засідання.

Підводяться підсумки.

 

Методичний тиждень

 

Методичний тиждень проводиться для ознайомлення з ініціативою і творчістю моло­дих учителів.

Орієнтовний план

 

Понеділок. Брифінг «Досвід. Проблеми. Знахідки»

(зустрічі молодих учителів із настав­никами,

учителями-методистами).

 

Вівторок. Творча лабораторія наставника

(день відкритих дверей для молодих учителів).

 

Середа. «Дискусійна середа» на тему «Педа­гогічна творчість

— проблеми розвитку і до­свід».

 

Четвер. Вечір відпочинку «Українські вечорниці».

 

П'ятниця. «Гарячий телефон»

(день кон­сультацій наставників,

учителів, керівників).

Методичний фестиваль

 

Методичний фестиваль — форма методич­ної роботи, яка передбачає велику аудиторію і метою якої є обмін досвідом, упровадження ідей, знахідок, організація інтелектуально-пізнавальної діяльності.

Етапи проведення методичного фести­валю

I. Підготовчий етап .Ознайомлення з особливостями методич­ного фестивалю як формою роботи, загаль­ними вимогами щодо його проведення, доціль­ності та здійснення організаційної підготовки. Визначають тему, мету, зміст, тривалість за­ходу, обсяг теоретичної інформації, готують відповідних консультантів з окремих питань матеріально-технічного забезпечення. Складається програма проведення.

II. Проведення фестивалю. Представлення виступаючими методичних ідей, підходів до їх втілення. Демонструється виставка рекомендацій, засобів забезпечення.

III. Підсумковий етап. Проводяться підсумки форуму,     детальний аналіз і оцінка методичної та фахової підго­товки. Матеріали фестивалю узагальнюються та оформлюються в методкабінеті для подаль­шого предметного ознайомлення вчителів. Це масштабний форум досягнень на такі теми: «Дистанційна освіта. Проблеми. Здо­бутки», «Організація роботи з обдарованими учнями», «Превентивне виховання».

На фестивалі відбувається ознайомлення з кращим педагогічним досвідом, нестандарт­ними заняттями, які виходять за межі тради­ційних стереотипів. Під час фестивалю пра­цює і виставка методичних знахідок, ідей, де їх автори біля спеціальних полиць (стендів, столів) дають бажаючим консультації. Заявку на заняття, методичну ідею, прийом учасники фестивалю подають заздалегідь.

Фестиваль дає можливість піднести настрій, активізувати творчу ініціативу, сприяє само­освіті, засвоєнню теоретичних знань і про­фесійних умінь, самовдосконаленню вчителів, відпрацюванню оптимальних методів і форм роботи. Підводиться підсумок методичної діяльності закладу над важливою проблемою.

Методичні посиденьки

 

Методичні посиденьки — форма методич­ної роботи, яка сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в групі слухачів, а та­кож виробленню найбільш доцільного підходу до вирішення певної педагогічної проблеми.

 

Фасилітатор (керівник ШМО, ММО, завуч із НВР) планує методичні посиденьки, бачить доцільність у всій системі методичної роботи, передбачає вихід на кінцевий результат. На за­сіданні методичних посиденьок пропонують  питання, суттєві для розв'язання якихось вуз­лових завдань навчально-виховного процесу, наприклад, «Активізація навчальної діяль­ності». Тему оголошують слухачам заздалегідь, але до обговорення вони не готуються.

Майстерність фасилітатора виявляється у тому, що він у невимушеній формі викли­кає слухачів на відверту розмову з будь-якого питання і підводить її до певних висновків. Доцільно запропонувати присутнім каву, чай.

 

 

 

«Мозкова атака»

 

«Мозкова атака» — один із методичних прийомів, який сприяє розвитку творчості, виробленню правильного погляду на питання, що зустрічаються на практиці. Цей прийом зручно використовувати під час обговорення методики проведення певної теми, вироблення раціональної системи її впровадження.

Завуч із НВР чи керівник ММО, ШМО по­винен продумати такі питання, щоб відповіді на них були стислими, лаконічними. Перевагу надають відповідям-фантазіям, відповідям-описам певної комбінації щодо розвитку за­пропонованих пропозицій. Тривалість «моз­кової атаки» — 15—30 хв. Потім починається обговорення висловлених проблем, вносяться пропозиції, з яких визначаються 3—4 найкра­щих, колективно передбачаються труднощі, які можуть виникнути при цьому, і шукають шляхи їх вирішення, наводячи аргументи, факти з практики, ведучи діалог, часом із го­стрими суперечками.

Нарада

 

Нарада — це колективне обговорення ок­ремих питань групою осіб, які безпосередньо зацікавлені в їх вирішенні. Наради можуть бути періодичними, тематичними, проблемними, спрямованими на розв'язання поточних про­блем методичної роботи.

Технологія проведення методичної наради

Підготовка наради включає визначення мети (бажаного результату), складу та числа учасників, підготовку змісту основних етапів проведення наради та тексту попереднього повідомлення. Кількість учасників наради — 7—8 осіб, ком­петентних в обговорюваних питаннях і заці­кавлених у їх вирішенні. Учасників наради слід повідомити про час, місце і тему обговорення, що дасть їм змогу підготуватися до зустрічі.

Мета взаємодії керівника з учасниками на­ради може полягати в інформуванні чи отри­манні інформації, переконанні чи спонуканні до розв'язання проблеми. Під час інформу­вання особливу увагу слід приділити формулю­ванню повідомлення так, щоб воно було сприй­няте й усвідомлене слухачами. Якщо метою є переконання, то головним завданням керів­ника стає організація конструктивного діалогу для вироблення єдиних підходів до розв'язання проблеми. Спонукання ж до розв'язання про­блеми передбачає створення атмосфери твор­чості в процесі наради.

Повідомлення, яке зроблене на початку на­ради, будують за такими правилами:

  • інформація має бути простою й точною;
  • докази мають бути зрозумілими;
  • повідомлення за можливості має бути точ­ним і лаконічним;
  • докази і конкретні приклади слід наводити поступово, а не всі одразу;

необхідно продемонструвати спільність позицій доповідача та інших учасників наради, усунувши цим можливість виникнення по­чуття ненависті чи зверхності.

Початок наради дає змогу зорієнтуватися в психологічному стані учасників та сформу­вати готовність до обговорення. Організаторам слід подбати і про раціональне розміщення присутніх, створивши для них можливість ві­зуального контакту між собою.

Відкриваючи нараду, слід пам'ятати:

  • розпочинати її необхідно вчасно, ніколи не чекаючи тих,

хто запізнюється;

  • максимально чітко сформулювати мету наради;
  • розпочинати варто з позитивних момен­тів, що надає

впевненості в успішному завер­шенні наради;

  • проблему доцільно подати цікаво, об­разно, із захопленням;
  • відкриття наради має тривати не більш як 2 хв.

Правила контролю за ходом наради:

  • головуючий мусить залишатися на ней­тральних позиціях;
  • необхідно постійно підтримувати розмову,

використовуючи для цього запитання, пояснення;

  • слід негайно вживати заходів у разі ви­никнення

напруження, щоб не допустити су­перечки;

  • необхідно відкидати непродумані рі­шення, а брати

до уваги лише обґрунтовані конкретні пропозиції;

  • учасникам слід надавати слово лише з доз­волу голови наради;
  • говорити в певний час може лише один учасник;
  • головуючий мусить вислухати думки всіх опонентів;
  • керівник має прагнути до формулювання загальних підходів;
  • слід обмежувати спогади про минуле та відхилення від

теми, яких припускаються  окремі учасники;

  • нарада має послідовно просуватися до до­сягнення

поставленої мети;

  • щоб уникнути непорозумінь, керівник має, за необхідності, уточнювати зміст пові­домлень окремих учасників;

необхідно якомога частіше підбивати по­передні підсумки для того, щоб продемонстру­вати учасникам, наскільки вони наблизилися до мети. Головуючий повинен економити час. Для цього на початку наради слід пояснити, що проблема повинна бути розв'язана протя­гом відведеного часу. Слід уникати затягування наради.

Науково-практична конференція

Науково-практична конференція це одна з форм теоретичної і практичної підго­товки педагогічних працівників на основі ви­явлення й узагальнення ППД.

 

За тематикою науково-практичні конфе­ренції можна поділити на три основні типи:

  • міжпредметного характеру;
  • за окремими темами;
  • проблемні.

 

Технологія проведення науково-практич­ної конференції

Тему конференції визначають заздалегідь (за З—5 місяців).

Тривалість її роботи — здебільшого 1—2 дні.

Основним підготовчим та організаційним органом конференції є оргкомітет, сформо­ваний із методистів-фахівців, учителів-методистів, учених-педагогів тощо.

Підготовчі функції оргкомітету:

  • затвердження запропонованої теми кон­ференції;
  • обговорення та затвердження програми проведення конференції, куди належать кален­дарний план, регламент, програма пленарних і секційних засідань;
  • обговорення матеріалів для збірника до­повідей або тез;

•        підготовка тексту запрошень тощо.

Організаційні функції оргкомітету:

На пленарному засіданні розглядають ос­новні теоретичні питання з висунутої проблеми.

На секційному засіданні (2—3 секції) роз­глядають окремі шляхи розв'язання проблеми (обмін досвідом роботи, спостереження та об­говорення навчальних і виховних занять тощо). Водночас учасники вносять конкретні пропо­зиції щодо ефективнішого вирішення обгово­рюваного питання.

На підсумковому пленарному засіданні заслу­ховують звіти керівників секції, обговорюють
і ухвалюють рекомендації конференції з певної проблеми.

Зворотний зв'язок

•        конференція дає змогу за відносно корот­кий час ознайомити педагогів із результатами
досліджень

  • завдяки надрукованим збірникам допові­дей або тез є можливість довести до відома всіх
    шкіл регіону наукову інформацію про наслідки досліджень і рекомендації щодо впровадження
    наукових ідей у практичну діяльність;
  • зауваження і пропозиції, висловлені на конференції, дають змогу керівникам освіти
    і науково-методичних служб коригувати плани педагогічних досліджень, ефективно здійсню­
    вати управління цим процесом тощо.

Оперативно-методичні наради

 

Завдання оперативно-методичних нарад (оперативних нарад) — підвищення науко­вого рівня педагогічної роботи, запобігання можливим помилкам, виправлення допущених помилок.

На них розглядають питання, які не­можливо передбачити заздалегідь.

 

Педагогічна виставка

Завдання педагогічної виставки — показ досягнень педагогічного колективу, пропа­ганда нових зразків навчально-виховної ро­боти та науково-методичної діяльності педа­гогів, поширення ППД, висвітлення діяльності батьківських та учнівських органів самовря­дування.

Виставки розрізняють:

•        за змістом і місцем у навчальному процесі:

—тематичні;

—оглядові;

•                                                       за тривалістю: постійні; епізодичні.

Організовують виставки МК, ШМО, ТГ, ПГ із залученням

колективу ЗНЗ.

Технологія проведення педагогічної ви­ставки

1. Визначення та обговорення проблеми, теми в колективі.

2. Визначення місця й часу експозиції.

3. Складання плану підготовчої роботи (роз­поділ доручень

між членами науково-методич­ної ради).

4. Визначення переліку і терміну збирання матеріалів,

які експонуватимуться на виставці (цифрових, текстових,

ілюстративних ма­теріалів; книг; ТЗН; сувенірів,   виготов-

лених власноруч, та ін.).

5. Оформлення супровідних текстів до доку­ментів та експонатів

(узагальнення і висновки).

6. Систематизація матеріалів (розподіл за темами в експозиційні

комплекси).

7. Складання картотеки наявних матеріалів.

8. Художньо-естетичне оформлення.

Зворотний зв'язок

  • записи у спеціальних книгах відгуків;
  • поширення експонованого ППД, упрова­дження нових

педагогічних ідей;

  • підвищення якості навчально-виховного процесу в

навчальних закладах.

Педагогічний КВК

Педагогічний КВК — форма педагогічної роботи, яка сприяє активізації теоретичних знань, практичних умінь і навичок, створенню сприятливого клімату в педагогічному колек­тиві. Із учителів формують дві команди та журі; їх знайомлять із темою КВК, дають домашнє завдання. Крім цього, команди готують взаємні сатиричні вітання на тему КВК у нестандартній формі, а також конкурс капітанів.

План проведення КВК

1. Вітання команд.

У ньому враховують відповідність виступу заданій темі,

актуальність, форму. Час ви­ступу — 10 хв.

2. Розминка.

Кожна команда готується із трьох питань: на знання

психології, особистості учня і міжособистісних відносин.

Час на обговорення — 30 с.

3.       Домашнє завдання.

Підготувати ділову гру на тему «Як допо­могти учням

навчатися цікаво?».

4. Конкурс капітанів.

5. Конкурс знавців.

Обирають по два учасники від команд, яким пропонують

оптимальний метод розв'язання питання.

6. Конкурс уболівальників.
Пропонують педагогічні ситуації (бажано з практики роботи свого закладу).

7. Конкурс «Що б це означало?» (ситуація із життя школи).

Враховують винахідливість, точність фор­мулювання теоретичних питань міркування, володіння навичками застосування теорії до аналізу дійсності, виявлення суперечностей між життєвими уявленнями і теорією, між гли­бокими, повними, неповними або поверховими знаннями інших.

 

Педагогічний консиліум

Педагогічний консиліум — це пошук шляхів розв'язання складних педагогічних проблем, таких, наприклад, як подолання бар'єрів під час виховного процесу між учителями та учнями керівниками ЗНЗ та вчителями, учнями, бать­ками, учнівським колективом.

На педагогічний консиліум запрошу­ються представники різних кіл, поділившись на мікрогрупи, до складу яких входять учні, вчителі і батьки, запрошені вчителі з інших навчальних закладів. Кожна мікрогрупа розгля­дає проблему зі своєї позиції. Так, одна група виступає за демократизацію навчання, друга — займає позицію бюрократів-технократів чи новаторів, третя — за вільне виховання, чет­верта — догматики тощо. Висловивши свій погляд на проблему, члени кожної групи, про­понуючи свої позиції, відповідають і на кри­тичні зауваження.

Педагогічний консиліум може бути органі­зований для обговорення певного випадку, ситуації, поведінки конкретної особи. Присутні висловлюють власні позиції щодо негативних явищ, шукають способи їх усунення.

 

Педагогічний турнір

 

Мета: виявити і розвинути у педагогів здіб­ності до педагогіки співробітництва; сприяти розвитку критичного погляду на традиційну педагогічну практику, спонукати до пошуку нових, нетрадиційних, інноваційних техноло­гій педагогіки співробітництва, виявити і роз­винути загальнопедагогічні здібності, уміння та навички творчих учителів. Наприклад, тема педагогічного турніру «Від авторитарної педа­гогіки до педагогіки співробітництва».

 

Організаційна структура засідань

У засіданні беруть участь творчо працюючі педагоги. Обравши відповідний колір (черво­ний, помаранчевий, синій, зелений), педагоги створюють за кольором команди. Хто із педаго­гів обрав червоний колір, гратиме роль автори­тарних педагогів, помаранчевий — оптимістів, синій, зелений — демократів.

Команди, які грають роль відповідного типу педагога, беруть участь в обговоренні серії за­питань, у виконанні кількох діагностичних і практичних завдань.

Ведучий турніру організовує дискусійне обговорення питань із теми, проводить ін­структаж учасників засідання про правила його проведення, робить узагальнюючі висновки із засідання в цілому та з кожного питання, яке обговорювалось.

Опікується роботою «педагогічного тур­ніру» досвідчений учитель-методист. Роботу команд оцінює експертна комісія, до складу якої входять психолог, соціальний педагог,  керівник, досвідчений учитель.

 

Сценарій «педагогічного турніру»

  1. 1. Виконати завдання «Словесний портрет педагогів різного типу». Наприклад, команда, яка обрала червоний колір, дає  словесний портрет автократа тощо. Час —20 хв.
  2. 2. Обговорення питання «Який педагог по­трібен сьогодні» (автократ, оптиміст демократ-реаліст, демократ-максималіст). Час — 20 хв.
  3. 3. Який педагог користується найбільшою популярністю  серед учнів? Час — 20 хв.
  4. Про якого педагога пам'ятають, згадують із теплотою, відгукуються через 10 і більше років після закінчення школи? Час — 15 хв
  5. Експрес-діагностування. У цьому змаганні приймають участь най­яскравіші представники кожної з команд. Кожному, хто бере участь у діагностуванні, надається  можливість сказати «ні» з різними інтонаційними відтінками. За тим, які інтонації домінують у того чи іншого учасника діагностування, визначають,  до якого типу він належить. Час — 10 хв.
  6. Розгорнуте діагностування всіх учасників засідання на приналежність до того чи іншого типу педагогів.
  7. Дискусія з питання: «Які чинники зумовлюють життєвість авторитарної педагогіки? З яких причин стримується впровадження де­мократичної педагогіки?». Учасникам слід аргументувати свої точки зору.  Час — 20 хв.

8. «Педагогічний театр». Кожна команда після 10 хв підготовки показує інсценування

ситуації використання педагогіки співробітництва. Час - ЗО хв

Загальна тривалість — 2год30хв.

Проблемний стіл

 

Проблемний стіл — форма методичної роботи, яка сприяє розвитку в учителів прагнення  до самоосвіти, до пошуку нових, результатив­ніших методів роботи. Ця форма передбачає  насамперед чітке визначення теми і мети, а також розширення і поглиблення знань учителів щодо визначення запропонованої проблеми, включення їх у дискусію.

Заздалегідь готуються питання для обговорення, списки рекомендованої літератури, реквізити, створюється прес-центр. Постановкою питань фасилітатор спонукає учасників до обговорення проблеми, по закін­ченні обговорення робить висновок, пропонує рекомендації, а згодом випускає методичний бюлетень «Увага! Цікавий досвід. Проблеми. Пропозиції» із відповідними рубриками.

 

План засідання проблемного столу

1. Повідомлення теми, постановка проблеми, обґрунтування значення практичної діяльності вчителя з творчого розв'язання проблеми, яка розглядається.

2. Організація творчого діалогу, обмін дум­ками з питань проблеми.

3. Підведення підсумків учасниками проблемного столу.

Ця форма створює умови для творчого об­міну досвідом роботи, є дієвим засобом пере­творення знань у переконання.

 

 

Психолого-педагогічний семінар

Психолого-педагогічний семінар — це одна з основних форм методичної роботи, яка поля­гає в ознайомленні з новітніми досягненнями психолого-педагогічної науки і передового до­свіду та в обговоренні слухачами повідомлень, доповідей, рефератів, виконаних ними за ре­зультатами досліджень самостійно чи під керів­ництвом спеціалістів у цій галузі.

Організація психолого-педагогічного семі­нару потребує високої кваліфікації організа­торів методичної роботи або прямих зв'язків з ученими, педагогами, кваліфікованими лек­торами інститутів післядипломної педагогіч­ної освіти. Важливою позитивною тенденцією в роботі психолого-педагогічного семінару є органічний взаємозв'язок теорії та практики. Проводячи заняття психолого-педагогіч­ного семінару, необхідно забезпечити атмо­сферу творчості, неформального спілкування. У деяких випадках після творчого повідом­лення можна організувати дискусію, диспут. Під час роботи семінару можливе колективне вирішення навчально-педагогічних завдань.

Психолого-педагогічні семінари можуть бути ефективною формою залучення вчителів до творчої науково-дослідницької діяльності. Практика свідчить, що робота такого семінару упродовж багатьох років помітно підвищує загальну і педагогічну культуру його учасників.

Етапи роботи семінару

1. Вибір теми.

2. Складання плану.

3.Добір літератури.

4.  Визначення проблеми

5.  Вивчення проблеми.

6.  Написання тез, рефератів, повідомлень.

7.  Виклад змісту рефератів, повідомлень.

8.  Формулювання рекомендацій.
Зворотний зв'язок

Виконання рекомендацій, творче їх осмис­лення та впровадження в практику роботи.

Робота над колективною

науково-методичною темою (проблемою)

Робота над колективною науково-ме­тодичною темою (проблемою) — це колек­тивна форма пошукової роботи, спрямованої на розв'язання актуальної психолого-педаго­гічної проблеми з метою вдосконалення на­вчально-виховного процесу та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня вчителів.

Алгоритм роботи педагогічного колек­тиву над реалізацією науково-методичної теми (проблеми)

1.Попередня підготовка до впровадження нової педагогічної ідеї (концепції).

2.Забезпечення теоретичної та психоло­гічної готовності педагогів школи до впровадження нових наукових ідей, концепцій, реко­мендацій.

3.Вибір (постановка) науково-методичної теми (проблеми).

4.Ознайомлення з висвітленням проблеми в психолого-педагогічній літературі.

5.Уточнення теми (проблеми) і складання плану науково-методичної роботи.

6.Пошукова діяльність колективу школи щодо вирішення завдань колективної теми (проблеми); систематичне накопичення матеріалу.

7.Аналіз та узагальнення результатів пошу­кової діяльності, формування перспективного
педагогічного досвіду з обраної теми (про­блеми).

8.Упровадження в практику роботи педаго­гів школи досвіду реалізації нових педагогічних
ідей, концепцій та рекомендацій.

9.Підбиття підсумків роботи над науково методичною темою (проблемою).

10.Літературне оформлення результатів колективної роботи.

Вибір теми (проблеми) колективної нау­ково-методичної роботи визначається:

  • поставленими перед загальноосвітнім за­кладом завданнями;
  • потребами та творчими інтересами біль­шості вчителів школи;
  • потребою в теоретичній розробці та прак­тичному вирішенні низки педагогічних про­блем.

Вимоги до визначення єдиної науково-мето­дичної теми (проблеми):

  • актуальність теми (проблеми) для діяль­ності конкретного педагогічного колективу;
  • відповідність розвитку колективу реаліза­ції конкретних завдань, які випливають із науково-методичної теми (проблеми);
  • співзвучність теми (проблеми) сучасним педагогічним ідеям та концепціям;
  • колегіальний вибір теми (проблеми) з ура­хуванням думок найавторитетніших членів
    колективу;
  • діалектичний зв'язок єдиної шкільної теми (проблеми) з темою чи проблемою, над якою працюють педагогічні колективи міста або області, з існуючим ППД, з конкретними науково-дослідними установами, спромож­ними надати допомогу школі своїми методич­ними розробками;
  • цілісність — охоплення науково-методичною темою (проблемою) як навчальної, так і виховної роботи.

Умови ефективності роботи педагогічного колективу над єдиною науково-методичною темою (проблемою):

  • аргументований та обґрунтований вибір колективної теми (проблеми), її актуальність
    та новизна;
  • формування в педагогів інтересу до теми (проблеми) та психологічної готовності до ро­
    боти в творчих групах або індивідуально;
  • підбір адекватних методів вирішення про­блеми, чітке планування роботи;
  • знання педагогами своєї ділянки роботи в комплексному предметі дослідження;
  • чітке обґрунтування та єдині підходи до структури і змісту основних понять, ви­значення суті педагогічних процесів або явищ;
  • якісний та кількісний аналіз проміжних і остаточних результатів колективного творчого пошуку;
  • обґрунтованість та оптимальність вис­новків, підготовка за результатами науково-методичної продукції.

Аналіз результатів роботи над колектив­ною науково-методичною темою (проблемою) здійснюється на основі:

  • •          аналізу шляхів реалізації науково-мето­дичної теми (проблеми) школи;
  • визначення конкретних успіхів у роботі над колективною темою (проблемою) та роз­криття їх причин;
  • виявлення упущень та аналіз їх причин;
  • узагальнення результатів вивчення стану викладання навчальних предметів;
  • розкриття зв'язку між підсумками роботи над колективною науково-методичною темою
    (проблемою) та якісним складом педагогічних кадрів;
  • аналізу використаних форм та методів методичної роботи, їх придатності для
    розв'язання проблеми школи;
  • аналізу остаточних результатів методич­ної роботи в навчальному закладі;
  • конкретності розроблених за наслідками роботи рекомендацій;
  • визначення завдань роботи на перспек­тиву.

Розв'язання педагогічних ситуацій

 

Педагогічна ситуація — сукупність умов і обставин, які вимагають швидко приймати педагогічно правильні рішення.

Складні педагогічні ситуації виникають часто, і педагог має бути готовим до них. Уміння передбачати ситуацію, готовність впливати на неї зміцнюють авторитет педагога, стимулю­ють його творчу активність, карбують педаго­гічну майстерність.

Педагогічна ситуація може перетворитися на проблему або завдання. У педагогічній си­туації центральним елементом є суб'єкт, у за­вданні — знакова модель, а в проблемі —

су­перечності.

Щодня перед педагогами постають про­блеми. Як їх розв'язувати? Кожен робить це по-своєму, виходячи з особистого досвіду, знань та вмінь. Є певні закономірності, враху­вання яких може сприяти більш раціональному впливу на педагогічні ситуації, заощадженню часу, коштів і здоров'я.

Рецепту для кожної окремої педагогічної ситуації не існує, але управлінню ними могли б сприяти такі заходи:

  • практикуми для вчителів-предметників, класних керівників, вихователів щодо визначення способу підпорядкування педагогічної ситуації;

засідання малих педрад, моделювання пе­дагогічних ситуацій,

де педагоги і психологи могли б їх проаналізувати, накреслити про­граму дій;

робота з сім'єю — надання допомоги бать­кам у становленні особистості через їх загальну педагогічну освіту, вироблення програми дій школи та сім'ї;

  • індивідуальна корекційна робота психолога;
  • створення психологічного комфорту для педагогічного та учнівського колективів;

•        надання допомоги педагогам у самоосвіті.

Алгоритм управління педагогічними си­туаціями

1. Зберіть і запишіть інформацію (уявіть, що збираєте її не для себе; такий прийом стри­мує емоції, які заважають діяти розумно).

2. Чітко визначте проблему.

3. Сформулюйте ситуацію (проблема, її учас­ники; стежте за змінами в ситуації, бо вони мо­жуть змінити і навіть стимулювати проблему).

4. Зрозумійте причину.

5. Зберіть інформацію про учасників педаго­гічної ситуації (кого це стосується, які в кого ролі).

6. Чітко уявіть головну мету (чого бажаєте в результаті ви

та інші).

7. Розберіться, чи потрібна допомога (під­тримка).

8. Визначтесь із прийнятною для вас тактикою і технікою дій.

9. Обміркуйте якомога більше варіантів ви­ходу із ситуації.

10.     Проаналізуйте всі ці варіанти (плюси, мінуси).

11. Виберіть основний варіант.

12. Виберіть запасні варіанти.

13.Уявіть найгірший результат в усіх варіан­тах, який реально може бути за умови невдачі.

14.Вибравши основний шлях виходу із си­туації, забудьте про всі інші.

15.Складіть план дій (із термінами).

16. Заохотьте, змотивуйте, налаштуйте себе.

17.Почніть рішуче діяти за планом.

18.Перевірте правильність дій, щоб, за потреби, змінити

їх тактику чи техніку.

Семінар

Семінар — це форма науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, спрямована на підвищення їхньої кваліфікації.

Семінари організовують дирекції шкіл (шкільні), методкабінети (шкільні, міжшкільні, районні), обласні інститути післядипломної освіти (районні, зональні, обласні).

Пропозиції щодо проведення семінарів (постійних, епізодичних; теоретичних, практикумів, комбінованих тощо) подають директор школи або його заступник із на­вчально-виховної роботи (педагогічний колек­тив), керівники МО, методисти методкабінетів та інституту післядипломної освіти.

Потребу в проведенні семінару визначають на діагностичній основі.

Керівник семінару — педагогічний праців­ник (учитель, заступник директора, методист, науковець тощо), який найкраще обізнаний із проблемою та має належні організаторські здібності.

До участі в семінарі залучають педагогіч­них працівників різних рівнів підготовки (25— ЗО осіб).

Тематику семінару можуть обирати вчителі або визначати методкабінет, ОІУВ.

Технологія організації та проведення семі­нару

Відповідно до тематики розробляють план, який передбачає тему чи питання для опрацю­вання. Запропоновані для обговорення про­блеми мають бути актуальними і цікавими, сприяти дослідницькій і пошуковій роботі, спонукати до дискусії.

На допомогу учасникам семінару пропону­ють список рекомендованої літератури, прово­дять консультації.

Як правило, до семінару готуються всі учасники з усіх питань. Однак доцільно за­пропонувати окремим учителям (методистам) заглибитися в проблему з метою її всебічного обговорення.

На семінарських заняттях використовують різні форми роботи: повідомлення, виступи, огляди, дискусії, відвідування уроків (позакласних заходів), екскурсії тощо. Виступи (пові­домлення, реферати тощо) учасників семінару мають бути науковими, конкретними, конс­труктивними, відображати власну точку зору доповідача, без формалізму і зайвої патетики.

На кожному семінарському занятті вироб­ляють методичні рекомендації на основі ви­вчених та обговорених питань із наукової теми, впровадження яких сприятиме підвищенню фахового рівня педагога та рівня навчально-виховної роботи.

Семінар-супутник

 

Семінар-супутник — це методичний при­йом, який дозволяє поглибити теоретичні знання слухачів, відшліфувати певні уміння і навички. Сама назва свідчить про те, що таке заняття супроводжує семінар з основної про­блеми, яку вивчають протягом певного часу. На семінарі можуть розглядати окремі питання із загальної проблеми. Теми занять можуть бути різними, наприклад, «Методичне забезпе­чення навчальної дисципліни», «Використання дослідної, творчої, пошукової роботи на уро­ках» тощо.

 

Творча група

. Творча група — це організований на гро­мадських засадах невеликий колектив праців­ників освіти, який поглиблено вивчає запро­поновану проблему, її суть, технологію того чи іншого досвіду та забезпечує його творче застосування.

 

Технологія діяльності творчої групи

Перший етап.

Вивчення науково-педагогічної літератури з проблеми освоєння наявного досвіду, кон­сультації з представниками науки, досягнення високої компетентності в суті досліджуваної проблеми.

Другий етап.

Розробка моделей, схем, рекомендацій, по­рад щодо застосування на практиці; конкрети­зація практичних рекомендацій, розроблених ученими, відповідно до специфіки контингенту вчителів, школи, класу.

Третій етап.

Апробація рекомендацій, розроблених на основі теоретичних положень, їх коригу­вання у процесі практичного застосування; створення власного досвіду щодо розв’язання певної проблеми.

Четвертий етап.

Поширення створеного досвіду, демонстру­вання його широким масам учителів; виступи з лекціями, повідомленнями про цей досвід, пропаганда його у пресі; демонстрування ство­реного досвіду на практиці; консультування щодо підготовки та проведення семінарів-практикумів, педагогічних читань, науково-практичних конференцій тощо.

Після впровадження наукової ідеї чи досвіду в практику роботи навчального закладу можна досягти позитивних результатів у організації навчально-виховного процесу.

 

Тренінг

Тренінг (англ. — спеціальний тренувальний режим, тренування) — форма методичної ро­боти, може використовуватись як метод про­ведення семінару, що націлений на доведення деяких навичок і умінь до автоматизму. До­цільно проводити психолого-педагогічний тренінг щодо формування культури мови.

Під час тренінгу широко використовують педагогічні ситуації, роздатковий матеріал, ТЗН.

Тренування доцільно проводити у групі з 10—12 осіб. Основні принципи в роботі тренінгової групи — довірливе та відверте спіл­кування, що використовується при проведенні дискусій і під час обговорення результатів тре­нування.

Фестиваль авторських занять

Фестиваль авторських занять — це захід, що є логічним завершенням системної роботи ТГ над науково-методичною проблемою, звітуванням окремих учителів із багаторічним
досвідом роботи. Тому відкриті заняття можна об'єднати в тему «Середовище, в якому формується фахівець». Такі заходи сприяють фор­муванню та утвердженню в практиці роботи
та у свідомості кожного вчителя ставлення до учня як до суб'єкта навчання, необхідності самоаналізу уроків.

Особливий інтерес викли­кають нетрадиційні заняття

Школа молодого педагога

Школа молодого педагога — це одна з форм підвищення кваліфікації молодих учителів-спеціалістів, які мають педагогічний стаж роботи до 5-ти років. Навчальний заклад покликаний формувати майстерність, творчу індивідуаль­ність молодих педагогів.

Школу молодого педагога створюють на базі навчального закладу, де працює досвідчений учитель (методист), який має досвід настав­ницької роботи. Керівник школи молодого пе­дагога складає навчальний план і програму занять, розраховану на 3—5 років із періодич­ністю раз на місяць і залученням постійних слухачів (3—8 осіб) — учителів одного фаху.

 

Основні напрями роботи:

  • здійснення заходів із поглиблення педаго­гічних знань, методології навчання, вивчення
    директивних матеріалів, документів Міністер­ства освіти і науки України;
  • вивчення теорії, практики та методики виховання, психології, етики, аналіз програмних
    документів із виховної роботи, формування в молодих учителів посадових умінь та навичок;

поглиблення науково-теоретичної підго­товки з предмета та методики його викладання,
поповнення знань із суміжних предметів;

  • науково-методична робота з вивчення узагальненого ППД, визначення шляхів його
    творчого використання;
  • здійснення заходів щодо підвищення ос­вітнього, науково-методичного та культурного
    рівнів молодого вчителя;
  • організація семінарів, оглядів, конкурсів, екскурсій, вечорів відпочинку, спортивних зма­гань тощо.

Основні форми роботи:

  • відвідування уроків і позакласних заходів, які проводять керівник школи молодого пе­дагога (перший рік), інші досвідчені вчителі (наступні роки);
  • індивідуальні консультації;
  • практичні заняття, на яких здійснюється моделювання та обговорення запропонова­них уроків, позаурочних заходів, виготовлення зразків дидактичних матеріалів
  • співбесіди за «круглим столом» із керівни­ком школи молодого педагога чи методистом.

 

Методичне керівництво школою молодого педагога здійснюється заступником директора з науково-методичної роботи.

Школа педагогічної майстерності

Школа педагогічної майстерності (ШПМ)- це добровільне об'єднання вчителів з високою творчою активністю, зі своїм бачен­ням проблем навчально-виховного процесу, з високими результатами своєї практичної діяльності. Робота цієї школи спрямована на вдоско­налення фахового рівня кожного її учасника. ШПМ організовують міські відділи освіти, методкабінети як міжшкільні об'єднання вчи­телів. Пропозиції про створення ШПМ подають учителі, керівники МО або рада методичного кабінету.

 

Керівником ШПМ призначають особу, яка досягла найкращих результатів у вирішенні завдань навчально-виховного процесу.

Працює ШПМ з постійним складом учасни­ків (5—б осіб) за певним навчальним планом і розкладом занять протягом 1—2 навчальних років по разу на місяць (кожен учасник школи проводить як мінімум 2 заняття на базі своєї школи).

 

Зарахування до ШПМ проводить методич­ний кабінет з урахуванням бажання педагогіч­них працівників.

 

Навчальний план занять школи складає керівник з урахуванням пропозицій учасників та з допомогою працівників методкабінетів. Заняття мають науково-практичний характер.

Основні форми роботи:

  • опрацювання наукової та методичної лі­тератури з визначених проблем;
  • ознайомлення з передовим досвідом ро­боти над розв'язанням поставлених проблем;
  • практичні заняття з розробки уроків, по­закласних заходів та їх апробації;
  • взаємовідвідування слухачами уроків та позакласних заходів із метою професійного вдосконалення, вироблення оптимальних форм і методів роботи;
  • семінарські заняття;
  • співбесіди;
  • дискусії;
  • розробки рекомендацій, дидактичних ма­теріалів тощо.

 

Методичне керівництво ШПМ та вивчення результативності їх діяльності здійснюють ме­тодичні кабінети.

Школа передового педагогічного досвіду

Школа (ППД) передового педагогічного до­свіду — це одна з форм роботи з підвищення кваліфікації вчителів, вихователів, керівни­ків навчальних закладів, форма поширення та впровадження ППД, а також його форму­вання й удосконалення.

Школи ППД з усіх чи окремих ділянок шкільної роботи організовують районні, міські відділи освіти в школах різного типу та у до­шкільних закладах на основі досвіду вчителів, вихователів, керівників шкіл або дошкільних закладів. Цей досвід отримав схвалення після його вивчення.

Пропозиції про створення школи ППД пода­ють педагогічна рада, рада методичного кабінету.

Керівником школи ППД призначають особу, досвід якої схвалений і рекомендований для впровадження.

Школа ППД працює з постійним складом слухачів (5—10 осіб) за певним навчальним планом і розкладом занять: протягом навчаль­ного року по одному заняттю на місяць.

 

Навчальний план занять цієї школи складає керівник за допомогою працівників методич­ного кабінету, інституту післядипломної освіти.

Зарахування вчителів та інших працівників слухачами до шкіл ППД проводить методич­ний кабінет разом із керівником школи з ура­хуванням бажання тих осіб, яких відрядили на навчання.

У школах ППД застосовують різноманітні
форми роботи зі слухачами:

відвідування слухачами уроків та позакласних заходів, які проводить керівник школи
ППД, з метою вивчення його досвіду;

  • практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів, виготовлення саморобних
    наочних посібників;
  • лекції та семінарські заняття;
  • консультації;
  • співбесіди;
  • відвідування керівником школи ППД уроків та позакласних заходів, які проводять
    слухачі школи, з наступним їх обговоренням;
  • виконання слухачами завдань щодо са­мостійного опрацювання літератури, застосу­вання у навчально-виховному процесі окремих методів, прийомів, засобів, форм роботи. Методичне керівництво школами ППД здій­снюють методичні кабінети.

 

Бесіда

 

Значну частину своїх функцій працівники методкабінету, адміністрація шкіл реалізують через спілкування з учителями. Ділове спілку­вання — одна з важливих складових методич­ної майстерності. Ділове спілкування мето­диста з учителями відбувається здебільшого у формі бесід, семінарів, нарад та виступів.

Бесіда — одна з основних форм ділового спілкування. Вона може мати різне призна­чення: виявлення та погодження позицій, вияв незадоволення діями працівника, обговорення результатів контролю, переконання в чомусь тощо. Залежно від свого призначення бесіда може мати різну будову та різні засоби для досягнення ефективності.

Основні структурні елементи бесіди

1. Підготовка до бесіди.

2. Початок бесіди.

3. Повідомлення на початку наради.

4. Активне слухання.

5. Аргументування своєї позиції.

6. Оформлення взаємних зобов'язань.

7. Закінчення бесіди.

Підготовку до бесіди необхідно здійснювати заздалегідь.

Слід продумати:

  • яка головна мета бесіди;
  • яка ймовірність її успішного завершення;
  • як сприйме бесіду співрозмовник: чи го­товий він до обговорення певної проблеми;
    який результат сприйме як сприятливий; які запитання може поставити;
  • які прийоми впливу необхідно застосу­вати під час розмови;
  • як необхідно поводитись, якщо співроз­мовник одразу з усім погодиться або, навпаки,
    все заперечить;
  • як необхідно поводитись, якщо співрозмовник не відреагує на аргументацію, виявить
    недовіру або спробує приховати своє став­лення.

Плануючи бесіду, необхідно враховувати, що місце і час зустрічі визначають загальний настрій і характер стосунків між її учасниками.

На початку бесіди слід зорієнтуватися в си­туації та спробувати налагодити контакт із пар­тнером. Метою цього етапу є створення спри­ятливої атмосфери для бесіди, пробудження уваги та інтересу партнера до розмови, що має вирішальне значення для забезпечення готов­ності та бажання співрозмовника брати участь у спілкуванні.

 

Існують різні прийоми початку бесіди, од­нак найраціональнішим є безпосередній перехід до предмета розмови без довгого вступу.

Передаючи повідомлення, слід викласти причину бесіди і висловити свою позицію так, щоб співрозмовник чітко зрозумів її. Йому легше буде усвідомити повідомлення, якщо воно буде викладене логічно, послідовно, сти­сло і простою мовою. Важливу роль у пере­дачі повідомлення відіграють інтонація, тембр голосу, темп мовлення, вираз обличчя, міміка та жести. Після викладу початкового повідом­лення ініціативу в бесіді необхідно віддати партнеру.

Під час бесіди потрібно не лише передати повідомлення, а й активно слухати. Активне слухання передбачає не лише розуміння змісту висловлювань, стану партнера, його інтересів, а й стимулювання співрозмовника до вислов­лювань, демонстрування уваги до нього.

Визначають три основні форми слухання:

  • підтримка висловлювання (дати співрозмовнику можливість висловити свою позицію);
  • уточнення (переконатися в адекватному розумінні співрозмовника);
  • коментування (висловити свою думку).

Фаза аргументування спрямована на ло­гічне розв'язування ідей, вплив на позицію співрозмовника, чітке визначення розбіжнос­тей. Аргументи мають бути простими, точ­ними, зрозумілими та переконливими. Спосіб переконання необхідно будувати, враховуючи особливості темпераменту партнера, подавати в коректній формі, використовувати наочність.

Етап оформлення взаємних зобов'язань пе­редбачає підбиття підсумків і фіксування до­мовленостей, визначення конкретних дій для виконання й контролю. Нотатки в блокноті, зроблені у присутності співрозмовника, під­креслюють серйозне ставлення до прийнятих рішень.

Закінчення бесіди, як і початок, передбачає звернення уваги на партнера, показ своєї заці­кавленості у збереженні домовленостей, змалю­вання перспективи співпраці, подяку за участь. Форма, в якій відбувається закінчення бесіди, має сприяти створенню атмосфери взаємопо­ваги. Якщо розмова затягується, її слід підвести до поточних справ, які необхідно закінчити. Так співрозмовникові даємо зрозуміти, що не­обхідно завершувати бесіду, не створюючи від­чуття незручності.

Доповідь (повідомлення)

 

Доповідь (повідомлення) — це оформлений письмово, але призначений для усного пові­домлення виклад суті проблеми обговорення.

Першим кроком у підготовці доповіді є ви­значення її мети. Метою виступу може бути інформування, переконання чи спонукання слухачів. Мету конкретизують залежно від си­туації, вона є основою для підготовки виступу, формулювання ідей та головних тез промови. Готуючи виступ, обов'язково слід скласти «пор­трет» майбутньої аудиторії, який передбачає:

  • характеристику аудиторії за віком, статтю, освітнім рівнем;
  • мотиви, які спонукають слухати доповідь;
  • готовність до сприйняття промови (рівень обізнаності, професійна підготовка, зацікав­леність у вирішенні проблеми);

•        емоційний настрій слухачів.
Необхідно скласти план доповіді, дібрати матеріал, скомпонувати його у чіткій логічній послідовності, літературно опрацювати текст, дібравши порівняння, епітети тощо.

Написавши остаточний текст доповіді, слід провести репетицію публічного виступу, щоб краще запам'ятати основні положення.

На початку доповіді слід забезпечити кон­такт з аудиторією, оволодіти увагою слухачів, збудити в них інтерес до теми повідомлення й завоювати їхню довіру.

Доповідь передає зміст пропозиції. Від того, наскільки якісно здійснено підготовку тексту, залежить розуміння аудиторією основного змісту.

Важливо вміло використовувати невербальні засоби спілкування, а також стежити за станом і реакцією слухачів, не допускаючи перевтоми аудиторії.

Для забезпечення постійного контакту з аудиторією та створення позитивного ставлення до змісту доповіді необхідно:

 

•        частіше дивитися на кожного зі слухачів;

  • не дивитись у вікно, в стелю чи підлогу, сконцентруватися на аудиторії;
  • не читати записів, а передавати головний зміст своїми словами;
  • змінювати темп і тональність мовлення;
  • стояти зручно, не рухатися понад міру, не захоплюватися жестикуляцією;
  • до записів заглядати відкрито, але не де­монстративно;
  • не навалюватися на стіл чи кафедру, біля яких стоїте.

Завершальна частина доповіді має сконцентровувати увагу аудиторії на головній думці, а також узагальнювати висловлене.

При цьому доцільно:

  • стисло повторити основні положення до­повіді;
  • закликати до дії;
  • зробити слухачам вдалий комплімент; викликати сміх

аудиторії;

  • процитувати авторитетну особу;
  • навести найяскравіший аргумент.

 

Панорамне заняття

 

Панорамне заняття — різновид творчого звіту вчителя, який використовується для по­ширення педагогічного досвіду. На панорам­ному занятті пропонуються знахідки педагога; учитель демонструє фрагменти занять або пов­ністю заняття. Група вчителів у цей час перетво­рюється на учнів. Успіх у роботі забезпечується за умови добору групи слухачів, які вміють перевтілюватися.

 

Реферат

 

Реферат — це одна з форм письмового по­дання результатів індивідуальної роботи вчи­теля над обраною науково-методичною темою (проблемою).

Найчастіше реферат готують за резуль­татами опрацювання літературних джерел із проблеми дослідження. У цьому випадку він містить стислий виклад змісту одного чи кількох літературних джерел, основні фактичні відомості та висновки, перелік необхідних для ознайомлення в подальшій роботі публікацій, а також висновки щодо практичного вико­ристання положень авторів.

Послідовність пошуку наукової інформації для підготовки тексту реферату

  1. Збирання загальної інформації з досліджуваної проблеми за допомогою енциклопе­дій, словників, довідників і підручників.
  2. Систематизація та використання знай­дених першоджерел для подальшого ознайом­лення з проблемою.
  3. Пошук наукових оглядів та монографій, ознайомлення з ними і виявлення в них поси­лань на оригінальну літературу.
  4. Систематичний пошук і ознайомлення із публікаціями з обраної проблеми.
  5. Вивчення та конспектування оригіналів наукових робіт.

Орієнтовний зміст реферату за резуль­татами опрацювання літературних джерел:

  • виклад суті основних положень авторів;
  • аналіз існуючих точок зору на досліджу­вану проблему;
  • зміст та зіставлення однакових чи різних поглядів авторів;
  • виокремлення малорозроблених, незро­зумілих чи

дискусійних положень;

  • викладення принципово нових положень та підходів;
  • висловлення свого ставлення до автор­ської позиції.

Як форма подання попередніх результатів дослідження з науково-методичної теми (про­блеми)

 

Реферат містить:

  • обґрунтування вибору індивідуальної теми (проблеми), її теоретичне і практичне значення;
  • стислий аналіз публікацій із теми (про­блеми), оцінку та висновки на основі проаналі­зованого матеріалу;
  • опис особистого досвіду роботи з обраної теми (проблеми);
  • аналіз впливу роботи над темою (пробле­мою) на наслідки і результати навчально-виховної роботи з предмета;
  • висновки за наслідками індивідуальної роботи над науково-методичною темою (про­блемою).

Підготовка реферату передбачає поглиблене вивчення першоджерел, уміння пов'язувати теоретичні положення зі специфікою особистого педагогічного досвіду, а також потребує здійс­нення детального аналізу теоретичних підходів до розв'язання проблеми та формулювання практичних висновків.

Реферат готують насамперед для себе, щоб за його допомогою осмислити і передати ідеї, думки, узагальнення іншим та спільно їх обго­ворити. Реферат може бути основою для усного виступу з елементами імпровізації, його можна зачитати дослівно. В останньому випадку особ­ливу увагу слід звернути на стиль викладення.

Готуючи текст реферату, доцільно дотриму­ватися таких загальних вимог:

  • чіткість структури (змісту);
  • логічна послідовність викладу;
  • точність оцінок, що виключає можливість

суб'єктивного трактування чи двозначного розуміння;

  • аргументованість висновків;
  • встановлення причинно-наслідкових зв'язків між

процесами та явищами;

  • за можливості — наочне пред'явлення результатів аналізу:

таблиць, графіків, діаграм.

 

Робота над індивідуальною

науково-методичною темою (проблемою)

Індивідуальна науково-методична ро­бота — усвідомлена, цілеспрямована, плано­мірна та безперервна робота педагогів, спря­мована на вдосконалення їхньої теоретичної та практичної підготовки, необхідної для їхньої діяльності.

Науково-методична тема (проблема)

питання чи комплекс питань, які об'єктивно виникають під час організації навчально-ви­ховного процесу і вирішення яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес.

Працюючи над індивідуальною науково-ме­тодичною темою (проблемою),учитель поглиб­лено та цілеспрямовано аналізує всі джерела інформації, особливо отримані під час консуль­тацій, курсової перепідготовки, участі в роботі семінарів, читання психолого-педагогічної лі­тератури з певної проблеми, ознайомлення з ППД. При цьому вчитель набуває навичок аналізу змісту публікацій та педагогічної прак­тики, навчається прийомів науково-дослідни­цької діяльності, оформляє і подає результати індивідуальної роботи над темою (проблемою).

 

Орієнтовний алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною те­мою (проблемою)

1. Вибір теми (проблеми) індивідуальної на­уково-методичної роботи:

•        ознайомлення з літературою;

• ознайомлення з нормативними докумен­тами;

•        вивчення ППД з проблеми дослідження.

2.Детальне ознайомлення з проблемою за до­помогою літературних джерел:

  • складання картотеки літературних дже­рел;
  • виписки з літературних джерел.

3.Уточнення теми і розробка попереднього варіанта плану індивідуальної науково-методичної роботи:

  • обґрунтування вибору теми;
  • її актуальність і новизна;
  • відбір адекватних методів та засобів по­шукової діяльності;
  • формулювання мети та завдань роботи;
  • розробка календарного плану індивіду­альної роботи.

4.Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, інноваційних технологій педагогічної діяльності.

5. Впровадження інновацій у практику своєї педагогічної діяльності.

6. Аналіз та оцінювання результатів ро­боти над індивідуальною науково-методичною
темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій

Літературне оформлення роботи, звіт перед колегами про отримані результати.

 

Роботу над індивідуальною науково-мето­дичною темою (проблемою) доцільно розподі­лити принаймні на два етапи

На першому етапі вчитель має всебічно ознайомитися з висвітленням обраної ним теми (проблеми) в науці, зіставити особистий досвід із досвідом колег чи з висвітленням його у літературі.

На основі аналізу різних поглядів на розв'я­зання конкретної проблеми педагог визначає особисту позицію, а зіставлення свого досвіду викладання з накопиченими в науково-педаго-гічній і методичній літературі ідеями, методами та прийомами дасть змогу визначити, що він уже знає і може робити з цією проблемою, що принципово нове міститься в його досвіді роботи, у чому він може піти далі від зафік­сованого у книгах і статтях і, нарешті, що він не освоїв під час своєї практичної роботи.

Другий етап —конструювання нового до­свіду на основі кращих досягнень науки і прак­тики викладання, а також перевірка його ефек­тивності, аналіз отриманих результатів.

Показники результативності роботи пе­дагога

1. Розвиток навичок навчально-пошукової діяльності:

  • забезпечення науковості методичної ро­боти;
  • вдосконалення наукової організації праці;
  • використання довідкової, енциклопедичної літератури, науково-інформаційних джерел;
  • розроблення програми діяльності, мети та завдань науково-методичної роботи.

2. Інформаційні підходи до практичної ін­дивідуальної діяльності:

  • здійснення пошукової роботи щодо удосконалення змісту, методів роботи;
  • вироблення вмінь аналізувати, осмислю­вати чужий та особистий досвід;
  • нестандартне, оригінальне вирішення за­вдань.

3. Організація роботи над обраною науково методичною темою:

  • розроблення теми, її апробація та впро­вадження;
  • прогнозування можливих результатів;
  • оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної діяльності;
  • діагностика й аналіз отриманих результатів;
  • пропагування та поширення ППД;

видавнича діяльність.

 

Самоосвіта

Самоосвіта — це одна з форм самостій­ної індивідуальної роботи з набуття знань із урахуванням особистих інтересів, нахилів та об'єктивних потреб загальноосвітньої школи, відомостей із різних джерел, додатково отриманих у базових навчальних закладах.

Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результат такої роботи — розвиток учнів, а не лише самовдосконалення в професійному та фаховому рівнях.

Форми самоосвіти педагога:

  • поглиблена підготовка до уроків;
  • виконання докурсових та міжкурсових завдань;
  • заняття на очно-заочних курсах;
  • виступи на семінарах із доповідями;
  • систематичне читання книг та періодич­них видань.

Форми і методи адміністрації ЗНЗ щодо керівництва самоосвітою педагогів

1.Винесення на засідання педради, засі­дання МО питань, пов'язаних із самоосвітою.
Систематичне пояснення ролі самоосвітньої роботи, організація виступів учителів щодо
обміну досвідом самоосвіти.

2.Індивідуальні бесіди керівників з учите­лями про основні напрями самоосвіти.

3.Спільне обговорення керівниками та вчи­телями методів вивчення складних розділів
і тем програми. Розробка окремих рекоменда­цій із метою підвищення педагогічної ефектив­ності уроків.

4.Надання допомоги вчителям в узагаль­ненні їхнього досвіду, у підготовці доповідей
із проблем педагогіки, у стимулюванні найбільш підготовлених учителів до науково-до­слідницької роботи.

5.Комплектування та поповнення бібліотеч­ного фонду літературою з самоосвіти та само­вдосконалення, а також новинками психолого педагогічної літератури.

6.Проведення циклів лекцій, групових та ін­дивідуальних консультацій, семінарів.

7.Систематичне підбиття підсумків самоосвітньої роботи вчителя (співбесіди, звіти на засідан­нях педради і МО), визначення завдань і змісту са­моосвіти на новий навчальний рік, аналіз якісних
підсумків навчально-виховного процесу.

Етапи організації самоосвіти педагогів-предметників

Перший етап установчий.

Налаштування педагога на самостійну роботу; вибір мети роботи, виходячи з на­уково-методичної мети (проблеми) школи; формулювання особистої індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій.

Другий етап навчальний.

Педагог ознайомлюється з психолого-педагогічною та методичною літературою з обраної проблеми освіти.

Третій етап практичний.

Відбувається накопичення педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, проведення експериментів. Практичну роботу педагога супроводжує вивчення літератури.

Четвертий етап етап теоретичного осмислення.

Здійснюється аналіз та узагальнення нако­пичених педагогічних фактів. На цьому етапі доцільно організувати колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури; творчі звіти про перебіг самоосвіти на засіданнях МО, на ММО; відвідування відкритих уроків з обраної проблеми з наступним обговоренням та інші колективні форми роботи.

П'ятий етап підсумково-контрольний.

Педагог має підбити підсумки своєї само­стійної роботи, узагальнити спостереження, оформити результати. Головним тут є опис здійсненої роботи та встановлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків та визна­чення перспектив у роботі.

Система самоосвітньої роботи вчителя передбачає:

  • поточне і перспективне планування;
  • підбір раціональних форм та способів засвоєння й збереження інформації;

• оволодіння методикою аналізу і спосо­бами узагальнення свого та колективного пе­дагогічного досвіду;

•        поступове освоєння методів дослідницької та експериментальної діяльності.

План самоосвіти вчителя має містити:

  • перелік літератури, яку слід опрацювати;
  • визначені форми самоосвіти;
  • термін завершення роботи;
  • передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, поурочне
    планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звіту тощо).

Матеріал, зібраний у процесі самоосвіти, до­цільно розподіляти на окремі теми і зберігати у вигляді карток, спеціальних зошитів, тема­тичних картотек, особистого педагогічного щоденника. Важливе значення у процесі само­освітніх занять має вміння працювати з літера­турними джерелами: робити виписки, складати конспект, тези, розгорнутий план чи анотацію прочитаного.

У шкільному методичному кабінеті на до­помогу вчителям у самоосвітній діяльності має бути сформований банк матеріалів:

  • списки рекомендованої для самостійного
    опрацювання літератури;
  • матеріали з ППД;
  • різні варіанти планів самоосвітньої роботи;
  • тексти доповідей;
  • зразки рефератів за наслідками самоосвітньої діяльності;
  • зразки конспектів літературних джерел;
  • новинки психолого-педагогічної літератури.

Показники ефективності педагогічної самоосвіти — це насамперед якість органі­зованого вчителем навчально-виховного про­цесу та професійно-кваліфікаційне зростання педагога.

Творчий звіт учителя

 

Творчий звіт учителя—це форма методич­ної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду ППД вчителя, а також діяльності всього педагогічного колективу щодо нових технологій, організації навчально-виховної та методичної роботи в закладах освіти.

Доцільно проводити творчий звіт як під­сумок атестації або шкільний етап конкурсу «Учитель року».

Творчий звіт учителя готує методична рада школи: розробляє план його проведення, ор­ганізовує консультації, бібліографічні огляди, виставки творчих робіт, розробки дидактичних матеріалів.

Послідовність проведення творчого звіту вчителя

1. Підготовка вчителя до творчого звіту (підготовчий етап):

  • збирання та опрацювання інформації;
  • підготовка стислої доповіді для творчого звіту з досвіду роботи вчителя;

підготовка та організація постійної виставки творчого досягнення вчителя в пред­метному кабінеті та у методичному кабінеті школи, РМК;

  • висвітлення досвіду вчителя протягом навчального року в педагогічній пресі, у висту­пах на телебаченні, радіо;
  • оформлення матеріалів творчого досяг­нення вчителя;
  • визначення дати і місця проведення твор­чого звіту.

2. Проведення творчого звіту:

  • урочисте відкриття творчого звіту вчителя, вступне слово методиста РМК;
  • стислий виступ-характеристика директора школи;
  • звіт учителя про особистий досвід та творчі досягнення, напрацювання;
  • осмислення та обговорення творчого до­робку вчителя;
  • огляд виставки творчого доробку вчителя.

3. Урочисті привітання вчителя з творчим
звітом:

  • представників відділу освіти, РМК;
  • адміністрації школи та педагогічного колективу;
  • учителів-предметників (міста, району) за фахом;
  • учнів, батьків;
  • шкільний концерт із нагоди творчого звіту вчителя.

4. Підбиття підсумків: вироблення рекомендацій щодо використання творчого звіту
і його впровадження у вивчення педагогічного досвіду.

Підбиваючи підсумки творчого звіту вчи­теля, визначають три рівні:

  • науковий;
  • методичний;
  • практичний.

Для використання та висвітлення творчого звіту вчителя його узагальнений матеріал має містити відповіді на такі питання:

  • тема творчого звіту вчителя та її суть;
  • зміст творчого звіту;
  • рекомендації щодо його впровадження та використання.

Координацію таких звітів учителів у районі здійснює РМК.

Творчий портрет учителя

 

Творчий портрет учителя — це форма ме­тодичної роботи, спрямована на формування творчої активності, розвитку ініціативи педа­гога, узагальнення й поширення його досвіду, зростання авторитету.

Технологія проведення

1. Підготовча робота (вивчення досвіду ро­боти вчителя, професійної біографії, відвіду­вання уроків та позакласних заходів).

2. Ознайомлення з виставкою творчих до­робків учителя. Презентація вчителя, його
творчих здобутків адміністрацією школи, ко­легами по роботі, вихованцями, батьками. Експрес-інтерв'ю з учителями.

3. Педагогічна вітальня — захід, під час якого колеги, учні виконують пісні про школу, вчи­
теля, рідний край, панує гумор та фантазія.

Технологія має варіативний характер і може бути змінена.

Цей захід сприяє згуртуванню педагогіч­ного колективу, утвердженню в ньому духу професійного суперництва, творчого по­шуку.

 
Болградская гимназия им. Г.С. Раковского, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting